Як давно Ви ходили за покупками в магазин чи на ринок? Що сьогодні можна придбати за п’ятсот гривень? А рік тому за цю ж суму? Чи пам’ятаємо часи, коли п’ятьмастами гривень оцінювалася заробітна плата робітника за цілий місяць?! Так, в Україні відбулася девальвація гривні. Та чи тільки гроші знецінюються? Коли ми тримаємо в своїх руках банкноту номіналом п’ятсот гривень, що можемо сказати про особу, котра на ній зображена? Чи не знецінюємо ми її внесок у розбудову України (як це стається з грошима)?

Здавалося б, на честь Григорія Савича Сковороди названі десятки вулиць в населених пунктах України, встановлено різного роду пам’ятники як в межах нашої країни, так і за кордоном, та чи цього достатньо для вшанування видатного мислителя? На перший погляд українське суспільство належним чином складає шану мандрівному філософу, адже, згідно з результатами соціологічного опитування «Народний топ: найвидатніші українці всіх часів» (проведеного групою «Рейтинг» впродовж 8-9 жовтня 2022 р.) Григорій Сковорода посів 11 місце за популярністю, витримавши навіть «конкуренцію» із сучасними героями. Ім’я мандрівного філософа знають 99,5% українців, а 79% – стверджують, що читали його твори (національне дослідження агенції Postmen здійсненне у 2021 р.). Однак, приглянувшись ближче до результатів соціологічних опитувань, можна констатувати той факт, що знання українців про свого співвітчизника не є настільки ідеальними. Григорій Сковорода має більший авторитет серед осіб зрілого віку, котрі живуть на Східних теренах України, тоді як серед молодих осіб віком 18-35 років він не є настільки популярним. Окрім того, для значної кількості респондентів національного дослідження є знаною лише збірка віршів «Сад Божественних пісень», водночас інші праці мислителя є маловідомими.  Нерідко українці приписують перу Григорія Сковороди твори інших авторів, що можна потрактувати як неналежну обізнаність населення з творчою спадщиною філософа. Три чверті респондентів національного опитування оцінюють свої знання про Григорія Савича нижче п’яти балів за десятибальною шкалою. Досить часто мислитель в українців асоціюється виключно із афоризмом «Світ ловив мене, але не спіймав», що був написаний автором як епітафія для своєї могили, тоді як інші ідеї Григорія Сковороди несправедливо залишаються поза увагою широкої громадськості.

Тема осягнення щастя в’ється червоною ниткою крізь історію філософії. Одні мислителі бачили щастя у задоволенні чи успіху, другі – у відсутності страждань, ще інші говорили про чесноти як шлях до осягнення блаженства і найсуттєвіший його елемент. Григорій Савич Сковорода теж у характерній йому манері розмірковував над питанням досягнення щастя.  Зокрема, у своєму творі «Початкові двері до християнських чеснот» він запитує молоду людину, чи бажає вона бути блаженною і водночас дораджує:

«Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй по планетах, не волочись по палацах, не плазуй по земній кулі, не тиняйся по Єрусалимах… За золото можеш купити село, – річ важку, але не конче потрібну, а щастя, як конче потрібне, скрізь і завжди дурно дарується» (Сковорода Г. С. Катехизис або Початкові двері до християнських чеснот, Детройт – Торонто 1963, с. 4).

Але як людині отримати цей дарунок? На думку видатного українського мислителя, для того, щоб стати щасливим, достатньо покластися на волю Божу. Господь дарує людині покликання, розпізнавши та реалізувавши котре, вона може віднайти мир та втіху. Отже першим кроком для того, щоб осягнути щастя є пізнання самого себе, своїх талантів чи задатків, котрі  дані  Богом. Важливо, щоб при виборі майбутнього фаху особа не керувалася своїми забаганками чи чужими порадами. Щодо останніх, то найчастіше дорадниками виступають рідні молодої людини. Коли ж їхня рада суперечить природі особи, то Григорій Сковорода, вслід за євангелистом Матеєм, каже, що «ворогами чоловікові є домашні його» (Мт.10:36). Натомість батькам слід виховувати своє чадо так, щоб воно обирало працю «сродну». Навіть якщо ця діяльність буде досить непростою чи трудомісткою та, завдяки покликанню, людині вона даватиметься легко і приноситиме радість. З яким запалом женеться мисливський собака за зайцем? Якою солодкою (чи не солодшою від самого меду) є праця бджоли? «То як же може робота, згідна з природою, не приносити особі правдивого вдоволення?» – риторично запитує нас Григорій Савич.

Великий український мислитель поціновує кожен вид діяльності, адже Господь нікого не ображає, даючи людям різні таланти. Одна особа призначена для того, щоб наводити лад на вулиці, друга народжена для навчання, ще інша – для урядування. Незважаючи на багатоманітність покликань, усі люди є рівними. Паритет, на думку Григорія Сковороди, полягає у тому, що індивіди, яку б посаду вони не займали, мають бути щасливими.  Філософ алегорично порівнює Бога із фонтаном, навколо котрого стоять різного об’єму посудини (що символізують людей)*. У це начиння з різних трубок під змінним тиском ллється вода. Попри різну місткість збанків, усі вони вщерть заповнені. «Менша посудина має менше, але рівна з великою тим, що вона однаково повна» (Сковорода Г. Разговор, називаемый Алфавит, или Букварь Мира // Сковорода Григорій: Повна академічна збірка творів / ред. Л. Ушкалов, Харків – Едмонтон – Торонто 2011, с.669). Цей стан мандрівний мислитель називає «нерівною всім рівністю». Кожен з нас має своє призначення (хтось володіє фахом, що є престижним, хтось таким, що не користується популярністю), але усі ми покликанні бути щасливими у своїй діяльності.

*Зображення цього фонтану можна побачити на банкноті номіналом п’ятсот гривень

Глибоко нещасною, на думку Григорія Савича, є та людина, котра, противлячись волі Господній, вибирає «несродну» працю; займає посаду, що не відповідає її природним здібностям; навчається тому, до чого не була народжена. Коли особа має талант до певного фаху, то наука дається їй без важких зусиль. Завдання ж вихователів і вчителів полягає тільки у тому, щоб створити умови для розвитку природних задатків дитини. Мандрівний філософ, застосовуючи символіку, дораджує педагогам: «Не навчай яблуню родити яблука: вже сама природа її навчила. Відгороди її від свиней, відітни бур’яни, очисти від гусені…» (Сковорода Г. Благодарный Еродій // Сковорода Григорій: Повна академічна збірка творів / ред. Л. Ушкалов, Харків – Едмонтон – Торонто 2011, с.898). Як же знати, до якого діла покликана людина?  Григорій Сковорода стверджує, що «сродність» до певного виду діяльності видна змалку. Якщо хлопчик припасовує шаблю, чи не до військової справи він народжений? Коли трирічна дитина заглядає до Священних книг,  вдивляється в образи, чи не свідчить це про зацікавлення богослов’ям? На відміну від усього творіння, яке слідує Божому задуму, лише людина може відкидати Господній промисел стосовно неї. Нерідко особа в погоні за модою чи прибутком, обирає фах, до котрого не має таланту. Таким чином вона обманює себе, адже матеріальні блага не здатні принести справжньої душевної радості. Виконання праці, що  супротивна природі, веде до нудьги та неспокою, а в крайніх формах – і до самогубства. Оточення людини може навіть не здогадуватись про те, які нестерпні страждання може переживати особа, котра займається «несродною» працею. «Не видно вітру, що спінює море, не видно нудьги, що хвилює душу. Не видно – та мучить. Завдає мук – та не видно» (Сковорода Г. Букварь Мира, с.665). Оскільки душевний стан людини впливає на її фізичне здоров’я, то вона, невдоволена своєю діяльністю, теж може потерпати від фізичних недуг (тут Григорій Сковорода, випереджаючи свій час, говорить про психосоматичну науку).

Робота, котра є супротивна природі, не тільки приносить страждання самій діючій особі, але й тим, хто знаходиться поруч. «Смішно, [каже Григорій Савич] коли вовк грає на сопілці, ведмідь танцює… Будь-яка непристойність викликає сміх. Коли ж вовк став пастухом, ведмідь – монахом, а лошак – радником, то це вже не жарти, а біда. О, як би ми розуміли, що це шкодить суспільству!» (Сковорода Г. Букварь Мира, с. 662). Як же може не приносити шкоди народу особа, котра береться до діла без будь-якого бажання? Чи може бути охочою до роботи людина без покликання? Мабуть, ні. Тому «лікар, який народжений не для цього фаху, невдало лікує, вчитель без успіху навчає, проповідник несмачно говорить» (Сковорода Г. Букварь Мира, с. 655).  Окрім того великі нещастя постають перед громадою тоді, коли особа береться за діло через грошолюбство або марнославство. Спостерігаючи ці дві якості у людини, котра займає певну посаду, ми можемо, вслід за мандрівним філософом, ствердити, що особа не живе згідно зі своїм покликанням. Обравши такий шлях, індивід обезчещує і справу, до якої прилучився. Григорій Сковорода запитує нас: «Хто умертвляє науки й майстерність? Несродність. Хто обезчестив чин священичий і монаший? Несродність. Вона кожній посаді внутрішня отрута і вбивця» (Сковорода Г. Букварь Мира, с. 679-680). Отож, на думку видатного українського мислителя, нехтування принципом «сродної» праці стає причиною суспільних нещасть. Натомість  для розбудови квітучої держави потрібно докладати максимум зусиль, щоб громадяни мали нагоду в освітній і професійній сферах реалізовувати ті таланти, котрі вони отримали від Господа.

Завершуючи, хотілося б наголосити, що концепція «сродності» Григорія Сковороди донині не втрачає своєї актуальності. Як багато батьків ще сьогодні вирішують долю своїх дітей, вказуючи їм місце, де вони мають навчатися чи яку роботу їм слід виконувати? Як багато осіб, завдяки родинним чи дружнім зв’язкам, опиняються на посадах, до котрих вони не мають таланту? Яка кількість нещасних  поневіряються, бо не можуть виконувати праці, до котрої народжені? Скільки людей використовують своє становище для того, щоб отримати неправомірну винагороду? Ці питання, очевидно, не потребують відповіді. Той факт, що ми за 300 років після народження філософа, досі можемо говорити про викривлений патерналізм, «кумівство» та корупцію як частину нашого життя, свідчить про несприйняття українським суспільством науки свого видатного співвітчизника. Можливо сьогодні, коли ми боремося за незалежність України, нам нарешті варта дослухатися до порад Григорія Савича і дозволити кожному реалізовувати свої таланти для блага Батьківщини? Можливо настав час здійснити «ревальвацію» Сковороди і перестати «купувати» чи «продавати» посади? Можливо банкнотами із зображенням мислителя вартувало б виплачувати заробітну плату за «сродну» працю? Можливо зараз саме час людині бути щасливою?

Катерина Білецька

викладач кафедри богослов’я УКУ