Двері знову й знову відчиняються. Поважного віку бабці та дідусі все входять і входять у приміщення незвичайного центру. Одні в очікуванні сідають на лавочку. Інші вже поспішили приготувати банки, щоб заповнити їх теплою свіжою стравою. Ще кілька хвилин – і в соціальному центрі при церкві Воскресіння, що у Львові, розпочнеться обід для самотніх літніх людей. Вони приходять сюди майже щодня. Вже кілька років. Приходять, щоб отримати теплу їжу, попрати одяг, послухати науку. І все це безкоштовно. З Божою поміччю через небайдужих людей, одним з яких є о. Сергій Швагла, один із засновників цього закладу – центру соціально-побутової реабілітації при церкві Воскресіння у Львові. З ним і наша розмова.

Якщо хтось у Львові і займається українською книгою, то це Ватуляки. У них це сімейне. Розпочав справу батько Михайло Васильович Ватуляк 10 років тому, ставши представником мало відомого тоді київського видавництва «Школа». У Львові вони мали тих книг заледва два десятки, а тепер із гуртівнею Михайла Ватуляка співпрацює 460 постачальників зі всієї України. «Українська книга насамперед має бути доброю та за змістом якісною» – вважає «книжковий магнат України» (саме так назвав Михайла Васильовича поет Іван Драч). У його гуртівні є книги й російською мовою. «Я готовий продавати книжки і написані на івриті, аби вони були корисні, – пояснює. – Якщо книга українською, а зміст – цілковита нісенітниця, я її не продаватиму». Сьогодні поговоримо з Михайлом Ватуляком про життя української книги.

Пане Євгене, зіставлення світу християнства і світу культури завжди викликає більше запитань ніж відповідей. Є різні оцінки, наскільки ці світи можуть бути близькими між собою чи далекими, від повного поєднання до взаємної автономності чи антагонізму. Як, на Вашу думку, можна оцінити співіснування цих двох вимірів буття – християнського і культурно-цивілізаційного у контексті українських духовно-культурних реалій?

Поняття культури набагато ширше, ніж поняття християнської культури. Серцевина нашої культури, звичайно, у християнстві. І тисячолітня християнська традиція заклала основи наших понять про добро та красу. Поза тим є безліч різних культурних вимірів, але вони переважно теж зв’язані з релігіями. Я думаю, що основне поняття, яке нас цікавить, це те, що лежить на глибині. Якщо брати по суті, то наша культура залишається справжньою тоді, коли вона закорінена у традиції. Я, наприклад, видаю газету «Наша Віра». Одне з найважливіших завдань цієї газети – це розмовляти з людьми культури мовою, закоріненою у християнстві. Люди відчужені від християнства, не мають належних понять про Святе Письмо і не розуміють тих творів, які виникли з плином часу з християнських джерел, тому люди часто нагадують відомого персонажа з комедії Мольєра, який не знав, що все життя говорить прозою.

Пане Андрію, як Ви, оглядаючись в минуле, осмислюєте динаміку свого життєвого шляху від виховання у священичій родині до занурення у «сім’ю» античних письменників, філософів?

Відповідь на це запитання могла б розтягтися на сотні сторінок. Декілька об’ємних тек (родинні світлини, листи, записи, документи) нагадують мені, що пора озирнутися – актуалізувати минуле не тільки у свідомості, а й на папері. Озираючись, бачу свій родинний Вирів, що на Львівщині, у глибоких, по стріхи селянських хат, грудневих снігах. Це старша сестра, Марта, своїми розповідями допомогла мені побачити той далекий день – середу, що припала на перше грудня 1937 року, коли я народився четвертою дитиною, єдиним хлопцем у священичій сім’ї. Будучи одинаком, постійно відчував велику любов, якою зігрівали мене батьки, сестри, загалом моє село. Не полишає мене гірке відчуття того, що не завжди відповідав їм, особливо батькам, такою ж увагою і любов’ю. Можливо, саме те відчуття спонукає мене до постійної праці (батьки дуже хотіли, щоб я писав) – прагну віддячитись їм хоч у такий спосіб…

Сьогодні для людства настає «Великий піст»: потреби необхідно обмежувати рамками доцільного, а ресурси довкілля якісно поліпшувати і розширювати. Результатом «Великого посту» людства у відношенню до споживання природних ресурсів та виробничого забруднення довкілля повинно стати очищення. Очищення у сенсі духовності і фізичного здоров’я.

Ю. Ю. Туниця

Юрію Юрійовичу, проблеми екології стають одними з найгостріших проблем суспільства, поряд з духовними, економічними, політичними проблемами. Ви є ініціатором пропозицій щодо концепції Екологічної Конституції Землі, які опрацьовуєте ще з 1992 р. Що спонукало Вас до цього? Того ж року відбулась міжнародна конференція в Ріо-де-Жанейро щодо екологічних проблем і проблем сталого розвитку. Що змінилося відтоді за 18 років?

Ідея створення Екологічної Конституції Землі (далі ЕКЗ) зародилась в мене десь 20 років тому, коли працював на географічному факультеті ЛНУ ім. І. Франка.