Пльонтанізм. Коли я вперше почула це слово, то воно засоціювалося в мене зі світом ідей та речей Платона. Та виявилося, що насправді «пльонтанізм» походить від слова «пльонтати», тобто «плестися». Для Івана Марчука це – окреме явище – плетіння гілок дерев по небу. Найкраще пльонтанізм можна розгледіти навесні, коли дерева, та й взагалі усі гілчаті, стоять голі й беззахисні на очах у синього і всепоглинаючого неба.

Із творами Івана Марчука, як виявилося, я знайома дуже давно, а от із самим художником вдалося зустрітися нещодавно. Ми домовилися про розмову в його майстерні на п’ятому поверсі – «п’яте небо», як каже Іван. Ну ось я біля дверей під’їзду, 9:00 ранку, зі зворотнього боку слухавки тільки гудки і ніякого тобі «альо». Розглядаю київське подвір’я і всюди мені ввижається той пльонтанізм – навіть крук, що враз здійнявся і без дозволу розрізав своїм крилом синю гладь неба.

Нещодавно у Львові відбулась Міжнародна англомовна конференція «Миротворча роль Церков: екуменічна співпраця задля суспільної злагоди і примирення», організована філософсько-богословським факультетом та Інститутом екуменічних студій Українського Католицького Університету. У зустрічі взяли участь богослови США, Іспанії, Греції, Швеції, Швейцарії, Австрії, а також України. Серед найважливіших тем – діалог між католицьким та православним світом, творення традиції прощення та примирення, єдність українського релігійного середовища у контексті подій Майдану та війни на сході країни. Впродовж конференції ми мали можливість також коротко поспілкуватися із директором Гаффінгтонського Екуменічного Інституту (Huffington Ecumenical Institute, Loyola Marymount University), дияконом Американської Православної Церкви, доктором Ніколасом Денисенком.

– Тема вашої доповіді на конференції стосувалася ідентифікації себе та іншого у сакраментальній теології. Як, власне, ця ідентичність впливає на діалог з іншими у контексті різних релігійних «команд»?

– Це доволі складний процес. У своїй доповіді я зосереджував увагу на візантійській традиції, на порозумінні східного Православ’я та греко-католиків. І про це говорити надзвичайно важливо, оскільки саме це порозуміння може спричинювати позитивні тенденції. Коли ми разом служимо Літургію, перебуваємо разом, отже творимо цю ідентичність у місійному служінні.

– Пане Андрію, протягом останніх кількох місяців Ви читали курс «Історія Греко-Католицької Церкви в міжвоєнний період (1918–1939)» на філософсько-богословському факультеті Українського католицького університету. Чому саме цей період став об’єктом Ваших наукових зацікавлень? Чи відчуваєте необхідність у вивченні саме міжвоєнної історії (Української) Греко-Католицької Церкви ((У)ГКЦ)?

– Цією темою я зацікавився тоді, коли писав дисертацію в Гарвардському університеті: «Церква та духовенство за часів митрополита Андрея Шептицького», але лише до 1939 року, бо тоді не мав доступу до архівів воєнного періоду (в Україні) – лише до польських. Однак, як мені видається, навіть на підставі тих досліджень міжвоєнний період цікавий. Саме в той час перед Церквою постала низка викликів, деякі з яких не втратили актуальності й досі. Тому вважаю, що потрібно вивчати історію (У)ГКЦ у міжвоєнний період, по-перше, щоби знайти відповіді на запитання, які виникали перед Церквою тоді, та зрозуміти, як остання намагалася їх вирішити. По-друге, щоби зрозуміти наскільки церковному проводу вдалося їх розв’язати, а наскільки залишилися відкритими.

Чи можна в сучасному світі бути успішним бізнесменом, дотримуючись фундаментальних християнських принципів і цінностей? Які перешкоди трапляються на шляху побудови свого бізнес-проекту і як їх долати, не відступаючи від особистих морально-етичних переконань? Про це поговоримо з Ярославом Рущишином - успішним підприємцем, директором мережі швейних фабрик у Західній Україні.

Він кидав виклики часу, глибоко вивчаючи минуле, своє і свого народу, ідеями сягаючи в далеке майбутнє. Його не розуміли сучасники, неспроможні осягнути величі душі й щирості думок. Невгодний жодному політичному режиму, проте благословенний своїм народом. Опікун всіх і кожного. Таким був митрополит Андрей Шептицький – батько екуменізму. Саме про цей аспект життя та діяльності ми говоритимемо з львівським істориком Ліліаною Гентош, авторкою книги, яку нещодавно побачив світ, «Митрополит Шептицький: 1923-1939. Випробування ідеалів»

    Конференція Єпископів ГКЦ у Римі, 1929 р.