Я не жила, я мліла все життя.
Отак торкала пензлями тонкими
Листок подій без фарби каяття,
Без болю й сліз - безглуздо і незримо.

Ну що, скажи? Захочеш - покричиш,
Захочеш - сердься, ображайся, смійся,
Але цей дощ - залиш мені, залиш!
У тебе ж в чаші сліз моїх по вінця!

У тебе є три клаптики душі,
Оті три клапті, що без них не можу:
Любов закинув зовсім в спориші,
Тривожну Ніжність зовсім не тривожиш...

Шалену Мрію кинув в забуття...
Отак свіча спалахує - навіки.
Я ж не жила, я мліла все життя!
А що тепер? Без мрій... Душі... Каліка...

Ольга Стасюк