А що про них ще можна написати?
Були всі різні. І усі – живі.
У когось залишилась хвора мати,
У когось – жінка й діточки малі.

У когось з них – не витримало серце.
У когось – куля. В більшості, мабуть.
І відчинилися небесні дверці
Для тих, що вірно з правдою ідуть…

Вмирати було страшно. Й неприродно.
Життя ж іще – живи собі й живи!
Такі вони, прості. Небесна сотня.
Сміливі білосніжні голуби.

Кружляли над Майданом, доки стихло –
І в небо полетіли всі рядком.
Одна лиш таємнича пісня їхня
Зійшла дощем уранці над Дніпром.

Від неї тихо просльозились кручі,
Так щиро і так болісно чогось.
Напевне, знали: все це – неминуче.
І дай же Бог, щоб далі обійшлось.

Ольга Стасюк