Сьогодні вперше пахло вже землею,
І сонце у калюжах – блись та блись!
Країна стогне. Але Бог із нею.
Здолаємо. Не зараз, то колись.

І буде сонце. І буде калина.
І гори. Вільні, чисті – й до небес.
І буде рай на ймення Україна
Із сотнею невивчених чудес.

А там, де зараз кров тече гаряча,
Де крик і біль, і стогін, і бої,
Де матері й батьки над дітьми плачуть, -
Будуть лежати квіти запашні.

І все мине. І буде тільки небо,

Широке небо із дитячих мрій.
Бо – що поробиш? Так на світі треба.
Бо ми такі. І світ оцей – такий.

Народ такий наш, світлий і живучий,
В душі дзвінкий і добрий до усіх.
Бо – що поробиш? Все це неминуче.
Якийсь, видать, на нас батьківський гріх.

Але ж – весна! Закохана і щира,
Здіймає цвіт у бірюзову вись.
Здолаємо. У нас достатньо віри.
Здолаємо. Не зараз, то колись.

Патріоти

Я знаю теж сучасних патріотів.
Вони живі. Вони іще стоять.
І цей священний, невмирущий спротив
Для України – справжня благодать.

Їм ця країна, попри все, за Неньку,
І факт цей навіть доля не зітре.
Я вірю, що будуть іще Шевченки,
Що чимала їх тисяча буде.

Я вірю, що прийде пора чарівна,
Коли іржа візьме старі ножі,
Коли країна врешті буде сильна
У власних людях на своїй землі.

Бо в кожному із нас живе надія,
І віра є, і навіть є любов.
Країна, бачте, поки що жевріє,
Хоча уже лилась невинна кров.

Вогонь її не вдасться побороти,
Допоки є вкраїнці на землі.
Я знаю теж сучасних патріотів.
Вони не у книжках. Вони живі.

Ольга Стасюк