Ех, вірменськи­й ти легіню, українськи­й козаче,
Я вдивляюся лагідно, і ледь серце не плаче...
Я торкаюся здалека твоїх кучерів красих...
Ех, вірменськи­й ти легіню, українськи­й козаче....

Буде все у нас.... збудеться....весни квітнути рясно...
Будуть квіти між травами, буде в Києві ясно...
Тільки ми не зустрінемо­сь... Я не знатиму нащо....
Чом ж ... так боляче сталося, українськи­й козаче?...

Олена Білоус