Не можна поринати у зневір’я.
Там місць нема. При чому, вже давно.
Мене чекає в небесах сузір’я.
А ця безвихідь – тільки темне дно.

Я все ж не здамся, битимусь до крові.
Не пророню ні слова до пітьми.
Мені набридли лестощі любові,
Брехливої любові, в якій ми!
 

Я перестану вірити в майбутнє.
Я розітну на шмаття дикий час.
Я просто не забуду незабутнє,
Воно вже попіклується про нас.

Немає місця у брехні для мене.
Було останнє, ти його зайняв.
Єдине, що я знаю достеменно –
Мені ще встигнуть треба стільки справ!

Пірнути в прірву, вбити ту личину,
Яка постійно родить дикий страх...
А сліз нап’юсь тоді, коли спочину.
Як в казці. В нашій казці. У зірках.

Оля Стасюк