Ідеалом християнського життя у спільноті та світі є мир – особлива душевна настанова, яка полягає в гармонійному й належному стосунку особи до Бога, до самої себе, до інших людей та до всього творіння. Мир є одним з ключових понять Христової Благовісті: «Мир вам!» (Лк 24,36); «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Ів 14,27, див. також: Мт 10,13; Мр 5,34; 9,50; Лк 1,79; 2,14). Мир між людьми невіддільно пов’язаний з любов’ю до ближніх: «Бо заповіді: “Не чини перелюбу”, “Не вбивай”, “Не кради”, “Не пожадай”, і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: “Люби твого ближнього як себе самого”» (Рм 13,9) (Див.: 1 Ів 2,9-11; 3,10-24; 4,7-21). Християни покликані плекати цей мир і любов на всіх рівнях спільнотного життя: міжособистісному, родинному, громадському, внутрішньополітичному і міжнародному: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9). Щоби бути миротворцем, потрібно сильного та сформованого характеру, здатного панувати над собою.

Книги Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера деякі фанати замовляли за півроку до виходу, навіть не знаючи сюжету. Чар цього літературного явища охопив величезну кількість читачів різного віку у всьому світі. Як буває у таких випадках, оглядачі висловили свої «за» і «проти» щодо придатності субкультури Гаррі Поттера для дітей. Дехто вважає серію невинною розвагою, що надихає та морально формує, інші ж стурбовані тим, що вона стирає тавро з окультного і розмиває межу між правильним та неправильним, наражаючи дітей на витончені підсвідомі небезпеки. Отже, основне запитання таке: «Чи історії про Гаррі Поттера можуть зіпсувати, чи навпаки – позитивно підтримують моральну формацію дітей?».

Буває таке, що про нього говорять:«Дивись, це нове!».
Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Еклезіаст 1, 10

У світовій історії є ідеї, тенденції, зразки та міфологеми, до яких людство схильне знову й знову повертатися (т. зв. топоси ), ідеалізувати їх, огортати легендою, відчувати за ними ностальгію, більше чи менше усвідомлено їх наслідувати та черпати з них натхнення й мотивацію для своїх теперішніх і майбутніх дій. Один із таких топосів – ідея поліетнічної та мультикультурної держави з більше чи менше централізованою владою та на якомога більшій (принаймні, оптимальній, щоб «переварити» культурне розмаїття в єдине всюдизрозуміле культурне «койне») території. У західний культурний простір ця ідея вривається з походами Олександра Македонського (334–323 рр. до Р. Хр.), під час яких він завоював азійський світ, де вже були традиції таких мультикультурних імперій (Вавілон за Навуходоносора та Мідо-Персія, починаючи від Кира Старшого). Імперія Олександра витворила риси, які стали невід’ємними ознаками всіх імперій такого типу:

Здавалось би, що може зробити одна людина із середнім достатком, щоб запобігти бідуванню більшості? Однак українська канадійка Анна Мазуренко, незважаючи на статус емігрантки, змогла скласти певну суму, яку посмертно заповіла українським дітям. Відтак, завдяки коштам її Фонду, дитячі лікарні Львівщини мають сучасне медичне обладнання, а також у планах – забезпечити необхідними апаратами медичні заклади всієї України. Фахівці установ, де виходжують передчасно народжених дітей, кажуть: «Ця жінка розуміла потреби українських дітей за тисячі кілометрів від них», – а ще: «Про таких, як Анна Мазуренко, кажуть: “вона любила Україну не лише до глибини душі, але й до глибини своєї кишені…”».

Упродовж своєї історії людство та його найкращі мислителі намагалися дати відповідь на чи найголовніше запитання нашого буття: чи існує Бог? Однак переконливо довести існування Бога філософам і науковцям так і не вдалося, чого не можна сказати про юристів. Не випадково деякі українські юристи, палкі адепти верховенства права, дуже полюбляють апелювати до Бога і розмірковувати з приводу руйнівних дій «диявольських сил».