Йому на вигляд років сім. Він покірно сидить на останньому ряді автобуса. Його стан видає лише тихе похлипування під час прийому їжі та пиття. Він незворушний навіть тоді, коли всі покидають автобус і йдуть на перевірку документів.  Незважаючи те, для більшості пасажирів він непомітний. Він призвичаївся. На таких як він не завжди звертають увагу. Це безмовне страждання відоме далеко не всім. Ми звикли до того, що діти у сім мають бути бешкетниками й докучати усім. Ми б хотіли не чути й не бачити ридань матерів та батьків над своїми невиліковно хворими дітьми. То занадто болить… Попри біль і втому у дитячих очах жевріє надія, що десь там буде краще і легше. Батьки теж з нетерпінням чекають на це. Вони знають, що там за кордоном для них зміниться все…

Носіте тягарі один одного
й тим робом виконаєте закон Христа

 Послання апостола Павла до Галатів 6, 2

Що свідчить про приналежність до спільноти? Яка сила дає внутрішнє єднання, що сильніша за будь-які зовнішні впливи і демагогію? Це та сила, що глибоко закорінена одночасно і в генетичному коді нації, і в духовному коді віри, що робить з етносу спільноту. З одного боку, це є тим, що формує res publicae (лат. публічна річ), а з іншого – liturgia (грец. літургія, спільна справа народу). Цим об’єднавчим фактором перед лицем загрози «русского міра» стала потреба спасіння як фізичного, так і духовного, що є набагато важливішим. Тоталітарна ідеологія «рашизму», складовими якої є експансія, імперіалізм, «рускоговорящий» шовінізм, ксенофобія, а духовно-моральним кодом є збочена форма політичного православ’я, перш за все намагається зруйнувати і викривити духовний вимір жертви агресії, її цінності, культуру, історію, віру, традиції. А методи і засоби є все ті самі і відомі здавна: пропаганда, деспотизм, терор, автократія, мілітаризм і ін.

«Страждання перестають бути такими в той момент, коли вони набувають значення», – писав Віктор Франкл. Якщо не знати біографію автора цих слів, то можна подумати, що цитовані рядки – це в кращому випадку неправда, а в гіршому маніпуляція. Однак Віктор Франкл – не та людина, яка не має права говорити про страждання, і то говорити незвичні речі. В’язень нацистських концтаборів, родину якого було вбито, він пересвідчився у тому, в що пропонує повірити нам: страждання, в яких ми знаходимо сенс, перестають бути стражданнями. Віктор Франкл не єдиний, хто стикнувся в житті з небуденними стражданнями. Сьогодні подібних страждань дізнають багато українців, а також представники інших народів, які перебувають у стані війни чи під тиранією. Однак не всі вміють вслід за відомим віденським психіатром Франклом зменшити ваготу своїх страждань у знайденні їхнього сенсу. В Україні сьогодні ми жахаємося стражданнями жертв війни, зокрема серед цивільного населення. І справді важко буває відразу знайти сенс цих страждань, однак його слід знову і знову шукати, щоб полегшити саме страждання, а зрештою, щоб бути у правді.

І спізнаєте правду, і правда визволить вас

Євангеліє від Йоана 8, 32

Війна триває. Напевно, немає такого українця, який би не слідкував за щоденними повідомленнями від Генштабу про нові втрати ворога і досягнення українських воїнів на східному, північному чи південному фронтах. А поряд з тим і решта цивілізованого світу, та й не цивілізованого, хоче того, чи ні, а все-таки не може абстрагуватися від інформаційного поля бою, пов’язаного із злочинною російською агресією в Україні. Бої тривають на всіх фронтах. І один з найзапекліших є фронт інформаційний, де найсильнішою зброєю є слово, вимовлене або замовчане. Перемога у цій кровожерній війні, розв’язаній росією, залежатиме зокрема і від здобутків на інформаційному полі бою, в якому з одного боку воюють орди фейків, брехні і пропаганди, а з іншого – паростки правди.

Справедливість і мир поцілувались між собою
(Пс 85, 11)

У моральному вимірі вважається, що антонімом поняття «любов» є поняття «байдужість». Не ненависть, а саме байдужість. Ненависть – це певне відношення до якогось суб’єкту чи об’єкту. Так, негативне відношення, але все ж відношення. Тоді як байдужість – це відсутність відношення. Немає нічого гіршого, як ігнорувати ту чи іншу людину, суспільство чи дійсність. Відсутність відношення є, отже, ще гіршою дійсністю, ніж негативне відношення. Той, хто ненавидить, визнає об’єкт своєї ненависті як існуючий і як «гідний» ненависті. Той же, хто ставиться байдуже, ставиться до об’єкту своєї байдужості як до неіснуючого і негідного жодної внутрішньої сили, спрямованої на нього, навіть негативної.