Ув’язненого по-справжньому зможе відвідати лише той, хто здатний дозволити Богові звільнити його з тенет гріха і з-під влади диявола.
Отримане від Бога прощення робить здатними як образу із серця прощати,
так і просити прощення.

Для того, щоби по-справжньому могли стати місцем живої присутності Христа, християнські громади повинні розпізнати в ділах милосердя той шлях, яким Боже милосердя поширюється у світі й оновлює лик землі. Свята Церква, як любляча і турботлива Мати, втілюючи слова Спасителя і заклик до виконання заповідей, трансформує їх у конкретні діла милосердя, підтверджуючи цим, що вона пам’ятає про всіх улюблених дітей Божих, огортаючи особливою турботою й опікою тих, хто перебуває в складних життєвих ситуаціях чи опинився на маргінесах суспільного буття.

Недужому по-справжньому зможе послужити той,
хто побачить у ньому страждаючого Христа.
Кривду терпеливо зносити зуміє той, чий погляд буде зосереджений на Хресті Христовому – вияві безмежної милосердної Божої любові до свого створіння.

З кожним наступним ділом милосердя як щодо тіла, так і щодо душі Господь дозволяє ще більше зануритись у таємницю Його безмежної любові до свого створіння. У кожної зраненої тілом чи душею дитини Божої дуже загострюється відчуття справедливості, сприйняття світу і всього того, що діється навкруги. Саме тому здійснені з любові, співчуття та солідарності вчинки сприймаються як такі, що мають Божественне походження і тому сприймаються як правдиві та промовисті.

Кожна без винятку особа, – від Адама аж до останньої людини,
яка прийде у Богом створений світ, – має святе право
бути гідно прийнятою у спільний Дім-Землю.
Сумного по-справжньому зможе потішити лише той, хто на собі відчув
ніжний і люблячий доторк Отця Небесного.

Нагого по-справжньому зможе зігріти лише той, хто стане інструментом у руках Божих, через який Господь своїм Милосердям огорне, зігріє, розрадить і потішить кожного бідного і потребуючого.

Коли я в контексті своєї роботи кажу про необхідність правди,
то часто маю на увазі правду про смерті тисячі людей.
Або про афери, тортури, корупційні схеми,
які зруйнували людське життя

Дж. Ассанж

Тепер, як ніколи, в Україні загострено відчувається потреба правдивої інформації. Але чи можлива ще чесна журналістика та які її критерії? Що активніше медіа бомбардують нас скандальними викриттями і розслідуваннями, то настирливіше переслідує думка про домовленості за лаштунками й добре продуманий політтехнологами спектакль імітації «свободи слова». У сучасному світі медіакомунікацій, який за визначенням Маклюена став «глобальним селом», де всі про все можуть дізнатися, утім правда залишається голкою, що її годі знайти в копиці сіна глобальної мережі. Ціна питання – це не лише правда задля заспокоєння сумління, ціна питання – життя людства. Адже бентежить думка: той, хто активно закликає до боротьби з тероризмом, сам же його фінансує; той, хто говорить про свободу та право меншин на збереження їхньої культури, насправді мріє про рабство якомога більшої кількості людей; той, хто закликає сісти за стіл переговорів та про все домовитися, насправді мріє збагатитись за рахунок війни. З іншого боку, хтось наполегливо намагається переконати, що суспільство більше не здатне на спонтанний протест, самоорганізацію. Будь-яка подія, на кшталт Майдану, згодом обростає сенсаціями про те, що від самого початку все було сплановане, а поодинокі спонтанні дії або елімінувалися вже на стадії їхнього зародження, або вміло скеровувалися в потрібне русло. Чи це справді так? Якщо так, то чи є можливість цьому протистояти?