Св. Франциска Ассізького часто зображають як середньовічну постать, що сентиментально любила природу, розмовляла з птахами, проповідувала Євангеліє рибкам, рятувала життя черв’яку, який заповз серед дороги. Проте, Францискове сприйняття сотвореного світу – це не просто романтизм і сентименталізм. Радше, він сприймає весь світ через призму стосунків Бога і Його творіння. У цих стосунках центральну роль відіграє те, що Франциск і францисканська традиція називають «приматом Христа», згідно з яким Божий Син воплотився не лише для того, щоб врятувати людину від гріха, а тому, що світ був задуманий ще перед актом творіння як такий, який мав стати вмістилищем Бога. З іншого боку, оскільки Бог є спільнотою вічного спілкування Отця і Сина і Святого Духа, весь світ є відображенням Його стосунків свободи, любові, взаємодарування і турботи. З цих стосунків Бога і творіння також випливає Францискова екологічна етика.

Образ та богослов'я

Празник Різдва Христового – це святкування поєднання божественного і людського, початку нового сотворіння і повернення втраченого раю для заблуканих овець, як говорять Отці Церкви.

Бог, непізнаваний, незбагненний, завжди сущий, стає людиною, зачинається в лоні земної жінки і народжується в темряві печери, щоб принести людині спасіння (пор. Ів. 3,16; Фил. 2,7). Бог «применшує себе самого» з невимовної любові до власного сотворіння. Народження в тілі – це безцінний дарунок Бога людині (пор. Еф. 2, 8-9),  це свого роду відповідь Бога на запитання до людини: «Де Ти?», яке звучало впродовж історії, на яке людина не відповідала. Це парадокс Воплочення і кенозис Воплоченого Слова:  «Як людина прийшла би до Бога, якби Бог не прийшов до людини? Як людина звільнилася би від смертного народження, якби не відродилась у Богові новим, чудесним і несподіваним народженням, даним на знак спасіння від Діви через віру?» (І. Ліонський, Проти єресей, IV, 33,4) [1] Яким чином ця містерія відновлення людини у Христі, незбагненна для людського розуму, ці «відвідини Слова», як говорить Максим Ісповідник, представлені в іконографії?

Істинно кажу вам: усе, що ви
зробили одному з моїх братів
найменших – ви мені зробили
Мт. 25, 40

У Конституції України задекларовано, що «людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека» (ст. 3) є найвищою соціальною цінністю. Проте чи є так це насправді, і чи дійсно це стосується всіх і кожного? На прикладі однієї біомедичної маніпуляції постараємось проаналізувати це твердження та його підтвердити, або ж спростувати. Йтиметься про «фетальну терапію», її медично-правові передумови та морально-етичну оцінку з перспективи персоналістичної біоетики.

В далекому 2004 році українське суспільство сколихнуло журналістське розслідування під назвою «Закрита зона: і мертвих, і живих і ненароджених», в якому йшлося про новітню біотехнологію використання «людського матеріалу» ембріонального походження як для лікування важких невиліковних недуг, так і для процедур омолодження організму. Дещо згодом, в 2005 році, вперше в Україні була порушена кримінальна справа за статтею 143 ККУ «Порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини», що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до 5 років. В ході справи було виявлено, що використані біопрепарати були приготовлені на основі матеріалу, вилученого ще з живого ембріона [1].

Чи доводилось Вам спостерігати за циферблатом лічильника, що відраховує об’єм спожитої електроенергії, коли одночасно ввімкненні кілька електроприладів? А може ви коли-небудь вдивлялися у секундомір і думали про те, як стрімко «втікає» час? А тепер спробуйте уявити собі, що подібним чином можна візуалізувати статистичні дані, котрі стосуються «згасання життя» дітей у лоні їхніх матерів. Цифри змінюють одна одну, сума чисел стає все значнішою, а за ними стоять мільйони невинних жертв. За підрахунками американських науковців щорічно у світі здійснюють більше ніж 73 мільйони абортів [1, с.1157]. 

Якщо ще донедавна жінки соромились говорити про те, що вони зробили аборт, то зараз такого «табу» більше не існує. «Я одна з чотирьох» – саме під таким гаслом проводили флешмоб у соцмережах представниці жіночої статті, що є прихильницями абортів. Згідно з даними, оприлюдненими в 2017 р. працівниками Інституту Гуттмахера, майже кожна четверта американка до 45 річного віку матиме досвід здійснення аборту [4, 1907]. Бурхливу дискусію в американському соціумі викликали закони, прийняті сенатами деяких штатів США, котрі були покликані суттєво обмежити доступ до легальних абортів. В більшості випадків ці закони так і не вступили в силу через їхнє оскарження у судах. Та 1 вересня цього року Верховний суд США залишив чинним Техаський закон, котрий забороняє вбивство дитини в лоні матері після 6 тижня вагітності [9]. Насправді це рішення суду є досить революційним. Воно «відкриває шлях» іншим штатам США до введення в дію консервативніших законів щодо аборту. Одним із таких нормативно-правових актів, котрі можуть бути розблокованими, є закон штату Алабама. Відповідно до нього аборт є забороненим не залежно від терміну плоду, а лікарі, які зважаться на вбивство дитини в лоні матері можуть понести відповідальність у вигляді позбавлення волі терміном від 10 до 99 років. Цікаво, що жінка, котра вдасться до нелегального аборту не нестиме кримінальної відповідальності [11]. Чому ж сенатори штату Алабама у своєму пролайфівському законі так «несправедливо» вирішили повестися з лікарями? Чому «замовники абортів» не несуть жодної відповідальності, а лише медики, котрі просто виконують свою роботу? І справді на перший погляд закон штату Алабама виглядає дискримінаційним. Однак чи це відповідає дійсності? А можливо жорсткі обмеження, в даному випадку, є формою турботи про медичних працівників?

Бог – це таємниця, яку у повноті людина пізнати не може. Він – неописаний, безмежний, завжди є, неосяжний, непізнаваний, однак воплотившись в Христі, Бог стає тим, якого можна описати, зображати, бачити. «Бог у Христі прийшов шукати людство, цю “заблукалу вівцю” аж до “земних глибин”».[1] Незриме стало видимим. Бог пропонує себе людині, не нав’язує, терпеливо чекає на відповідь. Людина, будучи образом Бога, покликана стати Його подобою, а це, водночас, зустріч та участь у житті Пресвятої Трійці. Один із способів зустрічі для кожного з нас є зустріч з Христом через Його образ. Чи здатна людина в сучасному божевільному темпі життя, пронизаного перенасиченістю візуального зображення, знайти час на зустріч Богом? Що може змінитися від такої зустрічі? Про що нам говорить образ (лик) Христа? У цих роздумах спробуємо відповісти на ці запитання.