У п’ятдесятий день після Великодня святкуємо празник Зішестя Святого Духа (Зелені Свята), або П’ятидесятницю. Це третє (після Великодня і Вознесіння) найдавніше християнське свято, що виникло ще в апостольські часи. Цей празник припадає перед початком літа, коли ниви, покриті молодим збіжжям, і левади, зодягнені в рясну травичку, разом із зеленими ризами священика та замаєними хатами найкраще символізують Третю Божу Особу, «Подателя Життя», не тільки природного, але, передусім, надприродного. У Христовому винограднику, тобто в Церкві, Святий Дух вирощує, розвиває й життям наповняє безсмертні людські душі, щоб вони в час збирання плодів дозріли та були придатними до Небесного Царства.

Християнство розуміє Бога не як тільки надлюдську блаженну істоту (або як „одну із” таких істот, як це є в політеїстичних міфологіях), а як Абсолют, тобто самодостатнє, неспричинене, вічне, вседосконале єдине Буття, яке є Підставою і Праджерелом (Причиною, Поясненням...) всякого іншого буття. З такого розуміння необхідно випливає розуміння такої Його властивості, як всюдиприсутність. «Бо те, чого де-небудь і коли-небудь нема, є таким чого могло б не бути ніде і ніколи» (св. Ансельм Кентерберійський, Прослогіон, відповідь монахові Ґауніло), а отже це не Бог. Однак така всюдиприсутність не є просторовою, їй не властива протяжність в просторі, яка притаманна матеріальним речам. Тим не менше, вона „проникає” і „наповняє” простір. (В молитві до Святого Духа сказано: „Царю Небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш...”).

Україна багата і на історію, і на архітектурні пам’ятки, але цей храм єдиний в своєму роді. І це не просто слова – і кожен хто побачить його, з тим погодиться.

    You all know that the Holy Scriptures never mention a possible separation between theology and spirituality. They only describe the separation between faith and incredulity. Also the patristic writings ignore a separation between knowledge and praxis of faith. During the first millennium A.D. writers did not know our current distinction between dogmatic theology and sacramental life, between morals and canon law, between asceticism and mysticism. In the sermons of Saint Augustine and pope Gregory the Great all aspects of faith and ecclesiastical life are discussed.
    However, nowadays we can notice a real divorce between theological reflection and spiritual life in the Latin Church. No doubt this divorce is less evident in orthodox churches, though even those venerable churches, that pay much attention to their ancestral traditions, are not deaf to calls for rationalism. But we will restrict ourselves to the history of theology in the Latin Church.

      І прийшли ми тоді у Грецію, і повели нас у будівлі, де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, – не вміємо ми й сказати про неї. Тільки те відаємо, що напевне Бог перебуває з людьми і служба їх краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї.
     Численні описи Літургії Української Церкви розпочинаються цією розповіддю із «Повісті временних літ». Ця історія показує, що не лише Літургія, успадкована від греків, – найгарніше вираження християнського поклоніння, але й, що посланці святого Володимира були достатньо чутливими, щоб побачити цю красу, та достатньо розсудливі, щоби прийняти цю форму літургійного життя для себе і своїх нащадків. Що могло бути простіше і правдивіше? Будь-хто, хто має очі, може побачити, яка прекрасна наша Літургія, і будь-хто, хто має вуха, може досвідчити, як українці збагатили цю Літургію своєю музичною геніальністю. З цих причин Церква України жертвувала все, щоби зберегти своє літургійне життя перед сильною та інколи майже непереборною опозицією. Тому вона може сказати: «Якщо ви хочете знати, в що ми віримо, приходьте і подивіться, як ми молимося». Це дивовижна історія. Народ провадить до Христа його любов до краси. Чи ця розповідь історично правдива? Факт, що любов до краси Літургії у крові української нації неодноразово доведений історією. Без сумніву, Літургія і досі красива, але чи ми захоплюємося цією красою настільки, як наші попередники?