Спостерігаючи за багатьма культурологічними змінами, які відбуваються у світі, стає надто важко передбачити, яким буде наше майбутнє. В Інтернеті можна знайти інформацію про те, що до 2075 року у всіх державних об’єднаннях узаконять евтаназію. На сьогодні лише декілька країн світу мають легалізовану евтаназію, однак сучасні тенденції несприйняття людського страждання, вияви надмірного егоїзму, вибір того, що є кориснішим та вигіднішим у житті людини, виразно засвідчують, в якому напрямку ми рухаємося. Твориться нова культура осмислення людського життя і його подальшого прийняття або знищення. Якою вона є?

*Статтю подано з деякими скороченнями та відповідно до вимог сучасної української мови за виданням о. Петро Біланюк. Триєдиний Бог як джерело краси і людина як митець / Божа істина, краса і любов. – Дрогобич: Відродження. 1995. – С.93-98.

Літопис Київської Руси року 6495 (тобто 987 по Р.Х.) виразно наголошує, що св. Володимир Великий і наші предки — київські русичі мали високорозвинений естетич­ний смак, а їхня релігійність опиралася, насамперед, на відчутті краси. Там же читаємо свідчення посланців св. Володимира, які досліджували різні релігії у різних країнах:
«Ми ходили до болгарів, і ми приглядались, як вони покло­няються у храмі, який зветься мечеттю, де вони стоять без пояса; (болгарин) поклониться і глядить сюди і туди, як біснуватий, і немає радості в них, а тільки смуток і сморід великий. Недобрий закон їх. І прийшли ми до німців, і бачили ми у храмах, як вони відправляли численні служби, але ми не бачили там жодної краси». І прийшли ми до греків, і завели нас туди, де вони служать своєму Богові, і ми не знали, чи ми були на небі чи на землі, бо на землі немає такого виду або такої краси, і ми не зуміємо того переповісти знаємо тільки те, що там Бог перебуває з людьми, і їх служба краща від всіх країн. Ми бо не можемо забути тої краси; кожний чоловік як спробує солодкого, то потім не сприймає гіркості, так і ми не можемо довше тут бути».

Статтю «Віра і культура» всесвітньовідомий православний богослов та історик церкви ХХ ст. Георгій Флоровський написав понад півстоліття тому, осмислюючи цивілізаційні виклики постмодерної культури, які на той час все гостріше поставали перед кожним християнином зокрема і Церквою загалом. Чи суперечить християнська благовість сучасним культурним феноменам? За якими критеріями християни повинні оцінювати нові віяння у культурному просторі ХХІ ст.? Наскільки віра визначає наше ставлення до мистецьких творів сучасності та їх інтерпретацію? Г. Флоровський, аналізуючи ці та інші складні питання, допомагає заглибитись у суть відповідей на них, стимулює до духовно-християнського розуміння культурно-цивілізаційних змін, які в нашому суспільстві інтенсивно відбуваються. Питання в тому, що є наслідком цих змін: суспільна деградація і культурно-цивілізаційний занепад чи, навпаки, духовно-творчий злет і культурне відродження?

Краса загадкова, і вона єдина або майже єдина здатна сьогодні пробуджувати людей. Ранячи душу, краса робить її вразливою і для пекла, і для раю. Або просто для чудової і крихкої радості буття ...
Співвідношення краси і віри двозначні. У вузькому розумінні монотеїзму красу можна розуміти як ідолопоклонство: юдаїзм, іслам, Реформація остерігаються образотворчих мистецтв, Православ’я вилучає зі своїх образів і уявне, і зовнішнє. Але коли віра звільняється від будь-якого моралізму, вона здатна поважати у будь-якій красі, хоч би якою «конвульсивною» та не видавалася, спробу «заглиблення в буття». Віра здатна також преображати саму красу: у священних текстах, у каліграфії, в іконі, в хоровому співі, в очищаючій порожнечі мечетей, в багатстві храмового мистецтва ... Біблія сприймає мистецтво як дар. Для ісламу краса – одне з божественних імен.
Всюди Творця і Його творіння зустрічаємо в красі не володіння, а сопричастя. У всій Літургії є первинне відчуття глобального мистецтва, де естетика стає спогляданням. Краса перетворює світ в «океан символів», а ритми тіла – в похвалу. Рай відкривається знову, і остання межа передчувається в цих оазах, де без будь-яких домовленостей із сумлінням ми можемо подати один одному склянку води.