Високодостойні Кардинали
Достойні Єпископи та Священики!
Шановні Митці!
Дорогі Пані та Панове!

З великою радістю вітаю Вас у цьому величному місці – такому багатому мистецтвом та історією. Щиросердечно вітаю кожного з Вас зокрема та дякую, що прийняли моє запрошення. На цій зустрічі я би хотів висловити та відновити дружбу Церкви зі світом мистецтва – дружбу, яка тільки зміцнилася із плином часу. Справді, християнство, від початків визнавало цінність мистецтва та розумно використовувало його різноманітну мову для вираження свого незмінного послання про спасіння. Таку дружбу потрібно постійно заохочувати та підтримувати, щоб вона була автентичною та плідною, пристосованою до різних історичних періодів та уважною до соціальних та культурних змін. Це властиво і є причиною нашої сьогоднішньої зустрічі.

До тих, які захопленою відданістю 
шукають нових об’явлень (епіфаній) краси,
щоби в мистецькій творчості вчинити з них дар світові

І побачив Бог все, що створив, і ось воно було дуже добре
(Бут. 1, 31)

Митець – образ Бога Сотворителя
1. Ніхто, краще від вас, митців, геніальних творців краси, не може відчути частки того пафосу, з яким Бог на світанку творення поглянув на діло своїх рук. Трепет цього почуття незліченну кількість разів відбивається в по­глядах, якими Ви, як і митці всіх часів, захоплені таємничою силою звуків та слів, барв та форм, милувалися ділом вашого нат­хнення, спостерігаючи те таїнство сотворення, до якого Бог, єдиний Сотворитель всіх речей, хотів у певний спосіб Вас долучити.

Тому мені здається, що немає слів відповідальніших, ніж ті, що з книги Буття, щоб розпочати мого Листа до вас, людей, з якими мене пов’язує особистий досвід, що почався в часі далекому минулому, тому і яскраво позначився на всьому моєму житті. Цим писанням хочу вийти на шлях плідної розмови Церкви з худож­никами, який за дві тисячі років ніколи не переривався і на порозі третього тисячоліття передбачається багатшим і на майбутнє.