Тріаж і COVID -19: сортування vs життя?! Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_others_triage_1.jpgСортування… Яку асоціацію викликає це слово? Ті кому небайдужа екологічна тематика, мабуть подумають про розподіл сміття у різні урни. Аграрії можуть згадати про калібрування овочів чи фруктів в залежності від їхнього розміру та форми. Іншим цей термін асоціюватиметься із упорядкуванням тих чи інших даних, речей і т.д. А що ж таке медичне сортування?

Думаю, до поширення COVID-19, переважна більшість населення планети навіть не замислювалась про можливість «сортування пацієнтів» в медицині. Проте шокуючі вістки про колапс медичних систем різних країн (зокрема Італії) через величезний наплив пацієнтів, інфікованих коронавірусом, спричинилися до «оголення» проблеми із браком ресурсів для допомоги всім потребуючим. Сьогодні, суспільство певною мірою пристосувалося до життя в нових умовах, нас все менше хвилює це нове вірусне захворювання (якщо звичайно ми ще безпосередньо не стикнулися із ним). Проте, втома людей «від коронавірусу» не означає, що проблеми не існує, або що вона вирішилася. Незважаючи на те, що кілька компаній вже пропонують вакцини проти COVID-19, наявних ресурсів може бути не достатньо для задоволення потреб у вакцинуванні усім охочим. Окрім того, поки немає достовірних даних про ефективність застосування цих вакцин проти нових штамів коронавірусу (до того ж, ці нові штами вірусу можуть поширюватися швидше ніж попередній). Тому медичні працівники і надалі можуть стикатися з величезним напливом пацієнтів та браком ресурсів, щоб врятувати життя кожному. В такому разі медики змушені вдаватися до тріажу (медичного оцінювання пацієнтів, котре здійснюється для того, щоб встановити пріоритети у лікуванні). Тріаж (або медичне сортування) фактично застосовується з метою ефективного використання обмежених ресурсів для допомоги якомога більшій кількості постраждалих.

Кожен з нас у своєму житті міг до певної міри стикатися із медичним сортуванням. Наприклад, коли Ви телефонуєте на номер швидкої медичної допомоги, то диспетчер, уточнюючи інформацію про стан здоров’я, визначає чи допомога буде надаватися негайно чи Ви ще змушені будете почекати. Подібного роду сортування має місце і тоді, коли кілька людей прибувають одночасно у відділення невідкладної допомоги. В такому випадку пацієнту надається певний рівень пріоритету, котрий є відповідним стану його здоров’я, а медична допомога надається в такі терміни, які б не спричинили серйозної шкоди здоров’ю постраждалого. Незважаючи на те, що тріаж використовується в звичайних умовах, він певною мірою відрізняється від того, котрим послуговуються медики у так званій медицині катастроф.  Коли внаслідок стихійних лих, аварій, епідемій, військових дій, радіаційного, бактеріологічного чи хімічного забруднення [і т.д.] з’являється велика кількість постраждалих, медики змушені вирішувати, кому надавати допомогу, а кого залишати без підтримки. Якщо у звичайних умовах навіть пацієнти, які мають мізерні шанси на виживання можуть отримувати агресивне лікування, то в ситуації напливу хворих медичний персонал зосереджуватиме свою увагу лише на тих особах, які мають суттєво вищі можливості для виживання.

Кожна країна має свої протоколи медичного сортування. Однак здебільшого пацієнтів поділяють на 4 категорії. До першої категорії належать особи, життя котрих знаходиться під загрозою, проте невідкладне надання медичної допомоги здатне суттєво збільшити шанси на їхнє виживання. Цю групу пацієнтів лікарі, спеціально підготовлені медсестри чи парамедики, відповідальні за тріаж, позначають червоними маркерами (дають хворим браслет/ карту сортування чи ліхтар відповідного кольору) для того, щоб унаочнити пріоритети надання допомоги для інших медиків чи служб, котрі опікуються постраждалими. Жовтим кольором ідентифікують осіб, які є тяжко пораненими чи хворими, однак їх стан стабільний, що дозволяє відтермінувати надання медичної допомоги (друга категорія). До третьої (зеленої) категорії належать легко поранені чи хворі люди, і вони здатні вижити навіть тоді, коли їм допоможуть значно пізніше, ніж попереднім двом категоріям. Чорним, фіолетовим або синім кольорами позначають осіб, які швидше за все помруть або мають мізерні шанси на виживання. Надання порятунку цій категорії постраждалих здійснюється в останню чергу, тому дехто з пацієнтів може не дочекатися будь-якої медичної допомоги.

Поділ хворих на згадані вище категорії сьогодні може застосовуватися в будь-яких ситуаціях, пов’язаних із значною кількістю постраждалих, однак початково медичне сортування використовувалось лише у військовій сфері. Тут слід зазначити, що нерідко в час світових воєн тріаж був позначеним певним відблиском утилітаризму. В час бойових дій, коли армія потребувала якомога більшої кількості боєздатних бійців, військові медики робили акцент на тих пацієнтах, які ще могли принести користь своїй країні, а не на тих, хто в цей момент потребував нагальної медичної допомоги. Сьогодні теж існують небезпеки застосування критеріїв корисності при медичному сортуванні. Якщо, скажімо, одночасно до лікарні в критичному стані потрапляє відомий політик і двірник, у медиків може виникнути спокуса надати пріоритет лікування першому, навіть якщо другий має більше шансів на виживання.

В ситуації  тріажу, зокрема в час стрімкого поширення коронавірусу, можуть виникнути й інші етичні питання. Чи допустимо надавати пріоритет молодим людям над особами старшого віку, оскільки останні вже прожили своє життя? Чи можна відключати апарат штучної вентиляції легень від невиліковно хворого, якщо це обладнання необхідне для порятунку пацієнта, котрий має всі шанси в майбутньому повернутися до повноцінного життя? Чи відмова від використання апарату штучної вентиляції легень або кисневого концентратора буде рівнозначна евтаназії? Чи можуть бути піддані евтаназії ті особи, які в процесі медичного сортування були визнані безнадійними, і для допомоги цим постраждалим немає жодних ресурсів?

Відповідаючи на перше запитання, варто зазначити, що життя кожної особи є цінним, а тому будь-яка дискримінація за статтю, расою, станом здоров’я, віком, ймовірною кількість років життя після одужання, професією – неприпустиме. Навіть якщо пацієнти відносяться до тієї ж категорії після проведення тріажу (тобто їхній стан приблизно однаковий) критерієм надання дефіцитного ресурсу (якщо він один, а пацієнтів двоє) не може бути вік, наявність інвалідності і т.д. В такому випадку краще надавати допомогу згідно з порядком поступлення в лікувальний заклад чи простим жеребкуванням. В будь-якому випадку процес сортування має бути якомога прозорішим і аргументованішим для того, щоб пацієнт міг і надалі без страху довіряти своє життя медикам.

Що стосується спеціального медичного обладнання, то існує думка, що таку апаратуру слід надавати лише тим, хто мають шанс на видужання, а тому не можна вважати вбивством відключення невиліковно хворого від апарату штучної вентиляції легень. Якщо невиліковно хвора особа, керуючись мотивами милосердя, а не бажанням пришвидшити власну кончину, відмовляється від спеціального медичного обладнання на користь іншого, то цей вчинок не можна розглядати як добровільну евтаназію. Однак, якщо медики відключають апарат штучної вентиляції легень чи кисневий концентратор всупереч волі невиліковно хворого для того, щоб надати допомогу пацієнту з більшими шансами, то такі дії лікарів вже можна кваліфікувати як надання евтаназії. Що стосується пришвидшення смерті тих людей, які внаслідок медичного сортування були визнані безнадійними, то навіть в такій ситуації евтаназія є неприпустимою (з огляду на моральне вчення Католицької Церкви). В такому випадку доцільно надавати пацієнту паліативну допомогу, або ж обійтися бодай звичайними засобами (забезпечити хворому їжу та рідину, щоб людина не померла від голоду чи спраги).

Пандемія COVID-19 рано чи пізно буде подолана, однак людство й надалі буде стикатися із різного роду катаклізмами, що можуть приносити одночасно велику кількість жертв. З огляду на це етичні норми, які стосуються тріажу, будуть і надалі актуальними. Медичні працівники, проводячи сортування зобов’язані пам’ятати, що вони не можуть оцінювати життя людини категоріями корисності, приналежністю до певної статі, раси чи професії. Також вік чи стан здоров’я не можуть бути причиною пониження у пріоритетності лікування. Навіть невиліковно хвора особа, якщо вона була приєднана до апарату штучної вентиляції легень попередньо, не може бути насильно позбавлена такого типу лікування, щоб врятувати життя пацієнту, в якого більше шансів на виживання. Людина ж, котра внаслідок тріажу була визнана безнадійною, не може бути піддана евтаназії. Їй потрібно надавати бодай найелементарнішу допомогу, яка можлива у цій скрутній ситуації.

Ми, як потенційні пацієнти, можемо, бодай частково, зменшити шанси лікарів вдаватися до медичного сортування. Якщо в сучасних умовах коронавірусу будемо ретельніше дбати про особисту гігієну, дотримуватися, відомих всім, елементарних протиепідемологічних заходів, то, ймовірно, лікарю не доведеться вирішувати, кому рятувати життя: нам, нашим рідним чи якійсь іншій особі.


Катерина БІЛЕЦЬКА

викладач кафедри богослов’я УКУ


Рейтинг статті

( 3 голосів )
Теги:     біоетика      дискусія      за життя
( 222 переглядів )