Чому воскрес Ісус Христос? Друк

%20%20copy.pngЛюдям із раціональним типом мислення інколи важко стати віруючими через несприйняття, на перший погляд, ірраціонального в будь-якій релігії, зокрема християнстві. Часто доводиться чути щось на зразок того, що краще покладатися на розум, ніж на почуття чи емоції, розуміючи під останніми саме сферу релігії. Більшість релігійних постулатів справді не можна перевірити експериментально, до прикладу, фізичними чи хімічними дослідами, тому для холодного розуму, який оцінює винятково мірилом емпіричного, така річ, як, скажімо, воскресіння з мертвих здається вигадкою.

Однак, якщо абстрагуватися від реальності довкола нас, у кожної релігії має бути своя логічна теоретична конструкція, яка зв’язує кожен її елемент певним логічним ланцюжком. Її буде важко перевірити на практиці, але поміркувати над нею, на наш погляд, має бути цікаво для кожного допитливого ума, який допускає певну обмеженість фізичного сприйняття і вслід за Сократом визнає, що знає тільки те, що нічого не знає.

Сучасній людині, оточеній досягненнями науки, на нашу думку, бракує саме такого пояснення основ християнства, яке дало б можливість, якщо не прийняти його, то хоча би зрозуміти логіку цієї релігії та її постулатів, тобто те раціональне, що в ній є. Особливо зважаючи на те, що Бог сам по собі не може бути ірраціональним. Він швидше суперраціональний, а ірраціональним стає лише в обмеженій свідомості людини.

Тому у статті зроблено спробу простою і сучасною мовою описати головний момент християнства, а саме механізм як воскрес Ісус Христос. Це може звучати наївно, але такий опис має бути, оскільки словом можна описати все, хоча б символічно. При цьому вказаний опис може виглядати недостовірно з погляду сучасної науки (або взагалі не входити до її сьогоднішньої компетенції), але з погляду логіки він загалом може відображати суть або хоча б наближатися до неї в загальних рисах.


Розпочати необхідно з підґрунтя

«Плата за гріх – смерть» (Рим. 6, 23), – так сказано в Біблії. Людство після первородного гріха приречене на тління, смерть і відхід у небуття. Це не є предметом статті, ця обставина просто взята за факт як своєрідна базова умова, на якій ґрунтується система координат сучасного світу, в якому справді люди грішать і, зрештою, вмирають. Лише розуміння причинно-наслідкового зв’язку гріх –смерть важливе для подальшого аналізу. Зазначену тезу варто хіба що підсилити її джерелом: «А від дерева пізнання добра і зла не їж, бо в день, в який ти скуштуєш від нього, смертю помреш» (Бут. 2, 17). Отож, те, що тіло людини піддається старінню – це прямий наслідок необачного вчинку нашого спільного предка: «…через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а з гріхом смерть» (Рим. 5, 12).

Безумовно, факт смертності людини не міг бути остаточним і на кожен вірус повинен бути винайдений антивірус. Тим більше, що Бог всесильний.

Схема до приходу Христа виглядає просто: людський рід зберігає своє існування в нащадках, однак особистість поглинає час і смерть. Й оскільки кожна конкретна особистість, а не лише абстрактне та аморфне людство, є цінністю для Бога, такий стан речей не міг задовольняти Останнього.

Як же побороти смерть? Якщо гріх призвів до існування смерті, то, очевидно, варто передовсім подолати саме його.

Ісус Христос народжується від непорочної Діви та Духа Святого тому Його народження не має на собі відбитку гріха і провина Адама на Нього не розповсюджується. Упродовж життя Христос не піддається земним спокусам, найголовніші з яких Його чекають у пустелі. Це важливий момент, оскільки, для порівняння, немовлята або діти, які з тих чи тих причин рано вмирають, не можуть вважатися «безгрішними» (якщо не брати до уваги, що вони вже народжені від гріха) через те, що не випробувані земними спокусами впродовж життя. Ісуса ж у пустелі спокушав сам диявол, тому проходження цього випробування можна вважати встоянням перед гріхом взагалі. Помирає ж Христос мученицькою смертю невинним. «Бо Того, Хто не відав гріха, він учинив для нас пожертвою за гріх» (2 Кор. 5, 21).


Що відбувається далі?

Безгрішна людина «одержує» смерть і відправляється в шеол, небуття, однак смерть – це покарання лише за гріх. У місці, де мають бути грішники, з’являється людина без жодного гріха. Це – парадокс. Не можна прийти протилежними шляхами до одного результату. Система при такій події видає внутрішню помилку, в ній порушується рівність А=А: місце для грішників перестає бути таким, й одна людина все ламає. Царство смерті не може витримати присутність «чужорідного об’єкта», яким є Христос, і відпускає Його назад, відчиняючи свої ворота.

«Смертю смерть подолав», як співаємо на Пасху, – це не метафора, а технологія, за допомогою якої Бог рятує людей від вічної смерті для вічного життя з Ним. Кожен інженер, програміст, лікар або вчитель знає, що для всього в їхній професії є певна технологія, якої потрібно чітко дотримуватися, щоб досягти поставленої мети. Це стосується і Господа, який, напевно, є інженером, програмістом, лікарем і вчителем водночас. Тому й для спасіння людства в Нього є своя технологія, відступати від якої не можна. Бог – всесильний, і в Нього є свій спосіб, щоб подолати смерть.

Зі сказаного стає зрозумілою наступна фраза Христа: «Я – шлях, істина і життя! Ніхто не приходить до Батька, якщо не через Мене» (Йо. 14, 6) Ісус Христос своїм життям уособлює шлях, тобто спосіб, як подолати смерть.


Узагальнюючи, воскресіння Ісуса Христа можна зобразити такою схемою:

1. Покарання за гріх – смерть.

2. Кожна людина від Адама народжувалась у гріху.

3. Христос народився від непорочної Діви та Святого Духа, тому гріх Адама на Нього не поширився.

4. Христос прожив життя без гріха і втримався від усіх земних спокус. У кінці Його спокушав сам диявол у пустелі, тому рівень спокуси був максимальним, і Ісус його витримав.

5. Христа вбили, і Він потрапив до аду.

Але!

6. Смерть – це покарання лише за гріх, а на Ісусові не було гріха, тому ад видає внутрішню помилку, в системі відбувається збій і ворота відчиняються.

Тому й сказано, що у Христа є ключі від аду і Він – Шлях. Така схема.

Якщо смерть – це вірус, то Ісус Христос – це антивірус, який руйнує систему зсередини. Систему, що утворилася після гріхопадіння і в якій кожна людина приречена на тління, старість та смерть. Ісус Христос рятує людей для вічного життя.

Символічно, що смерть і воскресіння Христа відбулися саме на свято єврейської Пасхи. Зміст її полягає в тому, що приносять у жертву непорочне однорічне ягня. При виході євреїв з Єгипту Бог наслав мор на всіх первістків на єгипетській землі і для того, щоб уберегтись, євреї мали самі принести первістка в жертву, але не людського, а ягня. Це непорочне ягня, тобто агнець, вважається у християнстві прообразом Ісуса Христа.

Однак вперше принесення тварини в жертву врятувало людину від смерті за гріх власне при скоєнні первородного гріха. Процитуємо ще раз: «А від дерева пізнання добра і зла не їж, бо в день, в який ти скуштуєш від нього, смертю помреш» (Бут. 2, 17). Водночас Адам з Євою не померли, а врятувало їх (принаймні, на деякий час) саме принесення в жертву тварини. «І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкіряну і зодягнув їх»(Бут. 3, 21).

Щоби зробити шкіряну одежу, треба мати шкуру тварини. Як бачимо, Бог пошкодував Адама та Єву і, щоб зберегти їм життя, зробив одежу зі шкіри тварини, тобто віддав життя «невинного ягня» за гріх людей на самому початку. Відповідно, умова про те, що покарання за гріх – смерть, була виконана, хоча й умовно, тому смерть Адама та Єву все-таки настигла.

Повна перемога над смертю відбувається справжнім Агнцем, а саме Ісусом Христом, який свідомо бере на себе гріхи людей.

Апостол Петро каже, що, потрапивши до пекла, Ісус проповідував і серед мертвих, тому люди, що жили до приходу Месії, також одержали можливість врятуватись.

Ісус Христос стає новим Адамом, який дає початок і новому людству, що не знатиме смерті: «Перший чоловік Адам став душею живою; а останній Адам є Дух животворний» (1 Кор. 15, 45). «Отож, хто у Христі, той нове творіння; старожитнє минуло, а тепер усе нове» (2 Кор. 5, 17). Старі фізичні оболонки, що підлягали старінню через первородний гріх, змінюються на нові – духовні: «Сіється тіло плотське, а постане тіло духовне. Є тіло плотське, а є тіло й духовне. … Повідую вам таємницю: не всі ми помремо, але всі перевтілимося» (1 Кор. 15, 44,51).

Найголовніше те, що «ключ» від смерті, який отримав Ісус, взявши на себе гріхи людей, кожна людина може отримати лише через віру в Нього. Віруючи, людина солідаризується з Месією, стає частину Його плоті і Його жертви. І коли така людина страждає від своєї віри, страждає і Христос. Коли віруючого у Христа розпинають, продовжується й розпинання Христа. Персональний акт самопожертви Ісуса продовжується в історичному контексті всім людством до моменту Його другого приходу. Справу Ісуса Христа продовжує кожен із нас.

Звичайно, це не означає, що треба навмисно шукати труднощів, які потім героїчно зносити. Потрібно служити Богові, сумлінно виконувати свою справу, «несучи свій хрест», і вірити у всемогутність Христа навіть у найважчі моменти випробувань.


Роман Скляров
Рух суспільство творення


Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     есей      роздуми
( 7557 переглядів )