Людина народжується на цей світ, щоб прославити своїм життям Того, Хто її привів сюди. З перших днів життя вона починає стикатися з труднощами. Але чому? Як часто людина ставить собі це запитання. Іноді вона готова пожертвувати всім, щоб знати відповідь. Навіть не усвідомлюючи, що цим самим робить ще більшу собі, інколи й іншим, трудність.
Дитина не розуміє, чому їй забороняють те чи інше. Можливо, згодом вона усвідомлює, що ті заборони були її на користь. Пізніше, дозріваючи, стаючи дорослою, натрапляє на різні перешкоди. Але може настати в житті навіть і такий момент, що, здається, вже немає виходу - немає сенсу жити. Але це неправда! Хіба Правдива Любов може забути про мене хоч на секунду? Хіба Вона не знає, що мені зараз важко?
Поглянувши зараз на своє життя, можу побачити, що за ті ситуації, які здавалися свого часу крапкою в моєму житті, тепер я Богові вдячний. І я аж сьогодні розумію Його Любов. І настає час, що я червонію і плачу, але ці сльози - сльози радості, що Він був і є моїм Провідником. Це радість, що Любов є основою в моєму житті.
Криза! Чим це слово є для мене? Можливо, воно є тим інструментом, який мене підважує в житті? Чи, може, варто поставити запитання інакше: як я переживаю кризи мого життя? Який сьогодні криза має вплив на людину, особливо християнина?
Можна себе запитати, чи сьогодні існують такі кризи, які людину, зокрема мене, виштовхують з колії життя? Людина образ Божий, який дозріває до Богоподібності. І це є сенсом нашого життя. Але можна побачити, чи кризи які стаються в моєму житті є руйнівними мого внутрішнього стану, чи вони є тими сходинками, які вартує пережити і перейшовши зблизитись в діалозі з Богом.
Без сумніву. Вічна Любов не створила нас для страждання. Бог не отримує задоволення, дивлячись, як ми долаємо кризи нашого життя. Бувають моменти, що так здається. Тоді й настає час зневіри, час самотності. Здається, що я сам в цьому світі. Мене ніхто не розуміє. Я сам! Але, можливо, цей момент і є відкриттям для мене того нерозривного й вічного зв'язку: я і Він. І це правда. Криза для людини є великим шансом, інколи шансом зустрітися з Ним. Криза є тим шансом для великих можливостей, які даровані мені з Його рук. Ми, що звемося християнами, маємо відчитувати це як ще одну сходинку, що наблизила мене до Бога, сходинку, якою я Його прославив.
Можливо, зараз здається, що легко так думати, але, коли настане час того чи іншого випробування, - впровадь це. Можна бути настільки зраненим, що страшно йти вперед, тому що знову виникає побоювання наразити себе на небезпеку. Вміймо з Богом відчитувати цей біль як дар. Так, це дар, даний мені. Це дар, який є моїм спасінням. Просімо в Його Любові відваги довіряти, дару відваги спробувати ще раз. Троянда, яка вона гарна. Але, коли її взяти в руки, можна поколотися, і через це мати в майбутньому страх. Але чи не варто заради тої краси поколотися?
Довіра це момент відданості себе комусь. В Новому Завіті, в часі після Воплочення Бога, це є нам набагато простіше, ми можемо довіряти тому Який Є. Тому іноді кризи життя ведуть до того діалогу, який існував в Едемі до гріхопадіння: Людина — Бог = безпосередньо. Довірмося і віддаймо все в його провидіння. Йдімо вперед. Нехай цей досвід, який є дуже часто болючим, ця криза -буде для нас даром Вічної Любові. Вірмо в це. Тепер криза для мене це Його дар. То чому я маю питати Його ЧОМУ? Нехай буде Його воля. А я прийму все, попри те, що мені іноді боляче, з радістю, що я маю великі можливості, велике майбутнє в Ньому, яке дається мені Його Любов'ю.
«Бути християнином - не означає купити страховий поліс і бути застрахованим від різних труднощів, невдач, адже християнин - це той, хто вміє кожну трудність, кожну невдачу, кожне страждання перетворити на капітал, на засіб зросту, дозрівання. Тому християни - це не ті люди, які не страждають на цьому світі або не зазнають прикрощів - ми це робимо по-іншому. Ми бачимо якийсь глибокий сенс у тому всьому, що з нами стається. Бачимо, що через ті чи інші нефортунні випадки Господь Бог чогось навчає, де чогось веде, до чогось готує» - сказав блаженніший Святослав на зустрічі з молоддю Тернополя.
Брат Роман, ЧСВВ
|