Ми працюємо третину нашого часу. Психічне здоров'я має вплив на нашу працю та стосунки. Якість стосунків та атмосфери на робочому місці впливає на наше психічне здоров'я та якість життя в цілому. Програма покликана на те, щоб надати можливість небайдужим менеджерам організацій отримати знання та навички щодо питання психічного здоров'я на робочому місці, що можуть позитивно впливати на продуктивність організації в цілому та допомогти підтримати психологічну життєстійкість середнього бізнесу в Україні. Дана програма створена у відповідності до сучасних тенденцій і ставить собі за ціль сприяти втіленню ефективних науково-обґрунтованих підходів у даній сфері в Україні. Містить інструменти турботи про себе, при взаємодії один на один, та організаційні системні стратегії та втручання.

Спікери програми «Психічне здоров’я в організаціях» - одні з найкращих фахівців в Україні, практики з великим досвідом.

Програма «Психічне здоров’я в організаціях» – це неймовірна динаміка навчання, діалогу, дискусії та занурення в нетрі як своєї душі, так і душ професійних команд в яких ми працюємо.

Програма «Психічне здоров’я в організаціях» – це ефективне, для керівника і колег, поєднання трьох вимірів: психології, духовності і менеджменту, в центрі яких стоїть людина.

Програма «Психічне здоров’я в організаціях» – це міріада професійних і життєвих досвідів та щирих свідчень людей з різних контекстів, які самі шукають шляхи здорового особистого і командного зростання, а також допомагають іншим вибудувати власне бачення ментального здоров’я в організаціях.

Детальніше з програмою «Психічне здоров’я в організаціях» можна ознайомитись тут:

http://ipz.org.ua/navchanya/psykhichne-zdorovya-v-orhanizatsiyi/

МПЕН – це Магістерська програма екуменічних студій в Українському католицькому університеті (Львів). Знаю, з першого разу запам’ятати важко. І мимоволі може напроситися оце: «Що, екуменізм?!». Та насправді все дуже просто. Для початку зазначу, що екуменізм – це прагнення до діалогу між християнськими конфесіями. Як кажуть у Галичині: «На хлопський розум вистачить». Зрештою, тут хочу розповісти про своє життя, яке поволі змінила МПЕН, а про екуменічний рух ви прочитаєте в розумних дослідників і богословів.

У Львові триває 9-денний літній англомовний християнський табір на базі Василіанського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Велямина Рутського (УГКЦ). У таборі беруть участь 60 дітей з різних куточків України. Учасники не тільки вивчають іноземну з носіями мови, але й мають заняття з християнської духовності з викладачами Українського католицького університету.

Цей англомовний табір організовують вже вдруге за ініціативою школи іноземних мов «Language Step» та завдяки співпраці з чоловічим василіанським монастирем св. Йосифа Обручника, що в смт. Брюховичі біля Львова. У таборі беруть участь діти від 8 років до 18. Усі вони поділені на декілька груп не тільки за віковими категоріями, але й за рівнем знання мови.

***
А деякі фарисеї з народу сказали до Нього:
«Учителю, заборони Своїм учням!»
А Він їм промовив у відповідь: «Кажу вам,
що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!»
(Лк. 19, 39–40)

Час до часу в людини виникає відчуття: «Навіщо всі ці складні ритуали та повтори у східних християнських літургіях та молитвах? Я знаю, що Бог є, бо відчуваю Його, коли слухаю прекрасну музику або насолоджуюся заходом сонця. Натомість Літургія видається такою нереальною». Дехто навіть запитує, чи варто користуватися східнохристиянським проголошенням «Слава Ісусу Христу!» щоразу, коли вірні вітають один одного?

У певному розумінні такий емоційний досвід сприйняття Бога у природі може бути правдивим… або, принаймні, може видаватися таким. Коли особистий досвід порівняється із формалізмом Літургії, людина може подумати, що вона замінює щось реальне (свій суб’єктивний досвід спілкування з Богом) на щось менш реальне (повторювану ритуальність літургійного життя). Таке відчуття «опущення на землю» (що, можливо, породжує сумніви у важливості Літургії) подібне до розчарування при читанні карти Карпат порівняно з реальним походом у гори. Така карта є, зрештою, лише кольоровим папером із детальним маркуванням, а не реальною річчю.

В Україні, як і в багатьох інших посттоталітарних державах, система вищої освіти залишається закритою, вимоги до якості формулюють і перевіряють переважно профільні міністерства (виконавці, а не реальні замовники освітніх послуг), які не завж­ди корелюють із реальними потребами відкритого ринку. А важ­ливі гравці, що мають скеровувати учасників освітнього про­цесу, - бізнес, студенти, національні та міжнародні громадські організації та інші - не беруть участі (навіть побічно) у проце­дурах забезпечення якості, хоча формально таку участь перед­бачено. Головним завданням освітніх закладів стає не підвищен­ня власної якості та ефективності, а успішність формального звітування перед державними органами контролю, результатом чого, за браком мотивації і серйозного суспільного контролю, стає корупція.

Ми пропонуємо Концепцію, за якої основою забезпечення якості освіти є культура громадського контролю, що полягає у:

1) відкритому звітуванні учасників освітніх процесів перед суспільством щодо власних академічних та наукових досяг­нень,

2) перевірці достовірності та в оцінці важливості суспільством цих досягнень за власними системами цінностей (набором критеріїв якості відповідно до ступеня їх важливості), які можуть відрізнятися для різних зацікавлених осіб чи груп залежно від їхніх потреб в освіті,

3) прозорому розподілі ресурсів між учасниками системи вищої освіти (ВО) згідно із результатами оцінювання їхніх досягнень за критеріями, узгодженими заздалегідь на національному рівні.

Як інструмент для реалізації таких функцій ми пропонуємо Національний веб-портал із забезпечення якості вищої освіти України, побудований за принципами соціальних мереж, що дасть змогу користувачам відверто публікувати, отримувати, контролювати, оцінювати та поширювати інформацію «з перших рук». Навколо Порталу має сформуватися потужна спільнота осіб із високим рівнем академічної культури - з умінням обмірковано та зріло розпоряджатися власного свободою дій в академічному світі, із сучасним розумінням поняття якості освіти та власної ролі в процесах її забезпечення. Це сприятиме еволюції системи вищої освіти в бік збільшення її внеску у всебічний розвиток держави та світовий прогрес.

Навіть якщо припустити, що автономія ВНЗ та інші акаде­мічні свободи будуть виборені і з’являться в новому законі про вищу освіту, вони запрацюють на благо, а не на шкоду якості освіти тільки за умови наявності достатнього рівня академічної культури в українському суспільстві.

Неформальна передмова від авторів Концепції

Ми, команда проекту Тempus «TRUST», проаналізувавши факти, публікації, різноманітні експертні висновки, громадську думку та ін., вимушені усвідомити, що система вищої освіти (ВО) в Україні продовжує деградувати. Але, як би привабливо не було перекласти відповідальність за цей процес на менеджерів освіти (владу, чиновників, керівництво ВНЗ), на брак ресурсів та академічних свобод, після ретельного аналізу поточної ситуа­ції ми маємо визнати, що ми всі є співучасниками процесу деградації і однаково винні в ситуації, що склалася. За наведені нижче факти системних проблем у вищій освіті ми всі несемо не меншу (а може, і більшу) відповідальність, ніж адміністративно-командна система ВО України.

Система менеджменту вищої освіти України та її компоненти, зокрема й так звана система забезпечення якості, повністю від­повідає тому низькому рівневі академічної культури, яка влас­тива всім учасникам ВО (студентам, батькам, викладачам, праце­давцям, адміністрації).

Майдан 2013-2014 рр. яскраво продемонстрував усі загострені протиріччя, які проявилися в українському суспільстві і які є в усіх галузях, серед іншого - в освіті. Це протиріччя, спричинені різним вибором підходів і систем цінностей у галузі освіти між Сходом і Заходом, і протиріччя, зумовлені відсутністю довіри суспільства загалом до всіх суб’єктів та інституцій освіти (як наслідок - до її результатів). Накопичення недовіри до безрезультатних реформ, до невиконаних планів та обіцянок на державному рівні і в сис­темі освіти зокрема, призвело до ситуації, коли будь-які реформи натрапляють на активне неприйняття і саботаж на місцях.

У подібній кризовій ситуації, що ускладнилася кризою сві­тової економіки, украй шкідливими є радикальні заклики при­йняти ту чи іншу систему цінностей (а це означає, і систему критеріїв оцінювання якості), тому що це поглиблює процеси розколу нації. Для виходу із ситуації, що склалася, необхідно шукати компромісні шляхи та рішення, які змогли б об’єднати і примирити український народ. Виконуючи завдання проекту, команда ретельно проаналізувала систему вищої освіти та дійшла висновків, що й склали основу пропонованої Концепції, ідеї якої слугують саме об’єднанню/консолідації нації (поглядів, підходів і методів забезпечення якості). Ми пропонуємо концепцію подо­лання головного негативного чинника, що перешкоджає роз­виткові вищої освіти в Україні, - низької академічної культури всіх учасників процесу вищої освіти - і коротко інформуємо про результати пілотного опрацювання розробленої Концепції, що було проведено в рамках виконання проекту Теmpus «ТRUST».

Інструментом для технічної підтримки та втілення Концепції є Портал забезпечення якості вищої освіти. Він дасть змогу посту­пово удосконалювати системи цінностей освітніх кіл із метою прозорого обрання оптимальної системи цінностей, такої, що довела би свою ефективність і викристалізувалась еволюційним шляхом, а не була силоміць нав’язана згори, адже навіть якщо вона і є найкращою в європейській або світовій практиці, її потрібно впроваджувати в чужорідний український ґрунт.

Завантажити

Концепція забезпечення якості вищої освіти України (за результатами проекту Tempus "TRUST" "Національна система забезпечення якості і взаємної довіри в системі вищої освіти України") // "Імператив якості: вчимося цінувати і оцінювати вищу освіту: навч. посіб.", вид. "Компанія "Манускрипт"", Львів 2014, - С. 540-570.