Якщо б мене запитали, чого варто повчитися в цієї жінки, я би відповіла: «Навчитися просто йти далі». Це не майстерність, не риси, не вміння. Це – величезна потреба, коли в тебе більше нічого не залишається – усі варіанти названі, всі сподівання і надії розвіяні, все минуло й тобі від цього не легше – просто йди далі! Можливо, це безглуздо, неправильно, оптимістично чи флегматично, можливо, тобі всі кричатимуть: «Приречений!», «Ганебний!», «Лицемірний!». То й що? Ти все одно йдеш далі, без зупинок, нехай і без орієнтиру, без компасу та карти. Якщо так треба, то вони з’являться згодом. Потрібно просто йти, ковтаючи сльози й людські погляди, бо довгий шлях потребує багато кроків… Тому треба вчитися ходити, вставати і йти, щоб це не було бажанням чи примхою, спокусою, а тільки неодмінною частиною твоєї людської сутності – йти далі.
Спокуси святого Антонія. Сальвадор Далі, 1946 Та все це розуміння і занурення у глибини смислу монашества для мене прийшло потім. Раніше, як і більшість людей, я думала, що інок – це людина геть з іншої планети. Монахи були для мене загадковими й неймовірними створіннями, котрі невідомо з яких причин вирішили розірвати свій зв’язок із звичним світським життям і постійно сидять у своїх келіях, поклоняючись Богові. Але чому?! Для чого?! Хіба не можна так само молитися Богові та допомагати шукати Його іншим, маючи родину, виховуючи дітей? Навіщо закриватися в монастирі й відділяти себе від інших таких самих християн?!
Лядівський чоловічий монастир на Поділлі називають Афоном. Він розташований біля кордону з Молдовою, серед мальовничих гір, лісів, на одному з берегів р. Дністер. До цієї староукраїнської святині протягом століть щодня приїжджають паломники зі всієї України і не тільки. Можна сказати, що подільський Афон збирає чималу кількість людей з різних куточків світу на релігійні торжества та ярмарки, які тут особливо популярні. Лядівський Усікновенський скельний чоловічий монастир – один із найдавніших в Україні. Заснований він родоначальником руського чернецтва преп. Антонієм Печерським, коли той повертався зі святої гори Афон до Києва. Один із переказів засвідчує, що Антин замолоду побував у Царгороді, а на Афоні, в одному з монастирів півострова, що на сході Греції, прийняв чернечий постриг й ім’я Антоній. У 1013 р. на зворотному шляху до рідного краю «із Афонських гір у святий град Київ» Антоній почув поклик Божий – «Гласу небесного» – зупинився в лядівському благодатному краю, де сам собі висік келію-печеру, яка і досі носить його ім’я. |
|
-
Архів
-
Рубрики
2022 (17)
2021 (36)
2020 (6)
2019 (1)
2018 (4)
2017 (20)
2016 (38)
2015 (65)
2014 (35)
2013 (60)
2012 (36)
2011 (57)
2010 (62)
2009 (19)
Роздуми
-
Людське життя – фундаментальна цінність. Це один із постулатів персоналістичної біоетики та, зрештою, самозрозуміле твердження. В умовах сьогоднішньої великої війни в Україні бачимо, як людське життя нещадно руйнується, і то не десятками, а тисячами. Руйнується свідомо, цілеспрямовано, жорстоко. Ворог прийшов в Україну руйнувати…
Шляхом святих
-
Детальніше...
XX століття стало для Української Греко-Католицької Церкви періодом випробувань та зміцнення віри серед жорстоких переслідувань і тортур. Церква мужньо вистояла та збагатилася новими мучениками, що різними способами засвідчили перед Богом і людьми вірність Христові. Серед тих, хто постраждав за віру в тоталітарний період, – як відомі постаті блаженних, так і майже незнані для загалу особистості. Одним зі свідків Божого милосердя та любові є Марія Шведа (1954–1982 рр.), яка 29 вересня 1982 р. прославила Господа своєю мученицькою смертю*.
-
Теги
-
Фото
-
Відео