Марія Шведа: історія одного мучеництва Друк

m_shveda_1.jpgXX століття стало для Української Греко-Католицької Церкви періодом випробувань та зміцнення віри серед жорстоких переслідувань і тортур. Церква мужньо вистояла та збагатилася новими мучениками, що різними способами засвідчили перед Богом і людьми вірність Христові. Серед тих, хто постраждав за віру в тоталітарний період, – як відомі постаті блаженних, так і майже незнані для загалу особистості. Одним зі свідків Божого милосердя та любові є Марія Шведа (1954–1982 рр.), яка 29 вересня 1982 р. прославила Господа своєю мученицькою смертю*.

Марія Шведа народилася 17 жовтня 1954 р. в с. Рудки Городоцького р-ну на Львівщині в сім’ї селян Йосифа та Софії (з дому Грийовська), які проживали в с. Яремків цього ж району. В тому ж році дитину охрестив і миропомазав підпільний греко-католицький священик в с. Рудки. У сім’ї було троє дітей, з яких Марійка була середущою. Найстарша, донька Стефанія, народилася в 1946 р., а наймолодший син Богдан – у 1958 р. Стефанія швидко покинула батьківський дім, а Марійка виростала з братом Богданом в родинному селі. Мати заохочувала дітей до молитви, брала їх з собою на богослужіння. Оскільки в Яремкові церква була закрита, ходили до Рудок, де діяла православна громада. Ще малою дівчинкою Марійка прийняла перше Святе Причастя.

У 1962 р. Марія Шведа пішла до школи в с. Вишня (тоді Самбірського, тепер Городоцького р-ну). Мати працювала в лікарні санітаркою, діти після уроків допомагали батькам на господарстві, а водночас брали участь в житті підпільної УГКЦ. Тож тільки зовні, для сторонніх, це життя виглядало одноманітним. Приблизно з 1965 р. в Яремків та сусідні села: Вістовичі, Підгайчики і Вишня – почали приїжджати підпільні греко-католицькі священики. Богослужіння відправляли переважно вночі по хатах. Найчастіше у вказані села навідувалися отці Мар’ян Гірняк, Роман Єсип і Петро Періжок. Підпільна Церква ще більше активізувала діяльність після повернення з Москви єпископа Василя Величковського, якого висвятив Йосиф Сліпий перед самим висланням з СРСР у 1963 р. Відправи в Яремкові пригадує Марія Горуц – сестра Мирослава зі Згромадження сестер св. Йосифа:

«Ми з мамою за часів підпілля ходили в с. Яремків (рідне село Марії) на Службу Божу. Хоч церква там була закрита, люди відкривали, коли мала бути Літургія. Службу Божу відправляли такі отці [редемптористи], як о. [Микола] Волосянко, о. [Євстахій] Смаль. Відправи інколи були вночі, інколи вдень. Під час кожної Літургії була присутня Марія та її мама. Властиво, ми так і познайомилися».

За спогадами брата Богдана, Марійка була доброю і слухняною дитиною, веселою і щирою, дуже любила його і часто заохочувала до молитви. У Вишнянській школі, де вона навчалася, музику викладав підпільний священик Петро Періжок. Він одразу звернув увагу на побожну дівчину. Пізніше отець бачив її на Службі Божій. Про це згадує у своїх спогадах сестра-францисканка Галина Совган:

«Марійка розповідала, що її знайомство з отцем (Періжком) почалося, коли вона була ще зовсім малою. Тато любив випити, а вдома були сварки, [він] бив маму, і Марійка це страшно переживала. І ось одного разу, коли отець відправляв Службу Божу, [Марійка] плакала, просячи Бога про те, щоб тато змінився. Отця вразила ця мала дівчинка, котра так щиро молилася, плачучи. Від того часу вони сталися друзями».

Загалом 1958–1964 рр., в які розгорталися описані події, увійшли в історію під назвою «хрущовської відлиги». До певної міри це був час полегшення для греко-католицького духовенства у порівнянні з систематичними жорстокими переслідуваннями сталінського періоду. Однак переслідування Церкви тривали, і об’єктом антирелігійної кампанії партійно-державної системи стала також «слухняна» РПЦ. Православним священнослужителям заборонили обслуговувати більше, ніж одне місце богослужіння, і багато греко-католицьких храмів, в яких уже почали служити православні священики, закрили. Натомість вірні греко-католики почали відкривати ці церкви і молилися в них. Одним з організаторів відкривання церков на Львівщині був о. Петро Періжок – Літургії цього активного священика відвідувала Марія Шведа.

Свідчення про життя Марії до 1970 р. дуже бідні. Хоч мати Софія, брат Богдан та сестра Стефанія (в заміжжі Скрабут) поділилися своїми спогадами, але ніхто з них не міг подати більш-менш оформлену розповідь про дитинство і шкільні роки майбутньої мучениці. Найчастіше цей період покриває фраза: «Вона була звичайною дитиною, доброю і життєрадісною».

У 1970 р. Марійка закінчила школу в с. Вишня. Вона мріяла вступити на навчання в будівельний технікум у Брюховичах, і в 1971 р. зробила це. Ще в школі дівчина не відзначалася особливими здібностями до навчання, а тому в технікумі їй теж було важко вчитися. З цієї причини, на думку Стефанії, Марія через півроку залишила технікум і в 1972 р. влаштувалася працювати на фабрику «Прогрес». Тоді Марійка жила у Львові в сестри, яка вже була заміжня. Переїзд до Львова започаткував новий етап у житті Марії Шведи: вона глибше познайомилася з підпільною Церквою, почалося її активне духовне формування та заангажування до допомоги підпільним священикам.

З приходом до влади в СРСР Леоніда Брежнєва у 1964 р., переслідування Греко-Католицької Церкви стали більш вибірковими – спрямованими на утиски конкретних активних священиків і мирян. Часто це були штрафи, арешти, допити з побиттями, конфіскація майна. КДБ намагалося ретельно стежити за діяльністю окремих єпископів та священиків. У 1967–1968 рр. підпільних душпастирів затримували і били за проведення богослужінь.

b_300_0_16777215_0___images_stories_others_m_shveda_2.jpgСеред таких були отці Роман Чолій, Петро Городецький, Євген Пелех. 19 серпня 1968 р. у с. Градівці Городоцького р-ну дільничний міліціонер відібрав після відправи в о. Петра Періжка хрест, Часослов і т. п. і тягнув його у «воронок», але вірні не дозволили забрати священика.

Події Празької весни 1968 р. в Чехословаччині, де влада дозволила легалізацію ГКЦ, додали греко-католикам в Галичині надії на близьку легалізацію їхньої Церкви: вони, за словами о. Богдана-Юстина Смука, зайняли вичікувальну позицію. Однак відповіддю тоталітарної влади на революційні події була не легалізація УГКЦ в Україні, а з’їзд православного духовенства в Почаївському монастирі, на якому Київський православний митрополит Філарет пообіцяв звернутися до уряду з вимогою покінчити з Греко-Католицькою Церквою. Реакція влади була блискавичною: 18 жовтня 1968 р. Львівська прокуратура в обласному центрі одночасно обшукала помешкання 11 греко-католицьких священиків: Миколи Дейнеги, Филимона Курчаби, Василя Величковського, Петра Городецького, Володимира Стернюка та інших. Десь у ці ж дні обшукали помешкання отців Миколи Грициляка та Петра Періжка. Під час обшуків забирали все, що мало якийсь стосунок до релігії. Протягом 1969 р. обшуки і допити не припинялися по всій Західній Україні, набравши масового характеру. Таким було становище УГКЦ на початок 1970-х рр., коли 18-річна Марія Шведа усе глибше пізнавала життя Церкви. Спершу час від часу, а потім і щодня вона відвідувала богослужіння у римо-католицькій катедрі у Львові. Цей храм відіграв велику роль у житті підпільної УГКЦ. Тут щодня відправляли Службу Божу, а часто було і по чотири Літургії на день. Крім цього, в латинській катедрі практикували святе Причастя без Літургії, і з цього користало дуже багато людей. Священик виконував обряди і для поляків латинського обряду, і для українців візантійсько-українського обряду. Настоятелем тоді був о. Рафал Керницький, який дуже добре ставився до українців, бо й сам зазнав переслідувань за те, що був польським патріотом. У катедрі сповідали і греко-католицькі священики, зокрема Євстахій Смаль та Петро Періжок. Водночас греко-католики українці, відвідуючи латинські богослужіння, усе-таки прагнули зберегти свій обряд і були свідомі своєї обрядової та національної окремішності. Це середовище значною мірою вплинуло на формування світогляду Марії Шведи.

Приблизно у 1975 р. Марія перейшла працювати на завод телеграфної апаратури, який став її останнім місцем роботи. Дівчина щодня брала участь у Службі Божій. За спогадами Ярослави Корнелюк та о. Методія Костюка, вона мала особливу любов до молитви та Пресвятої Євхаристії. Це ж підтверджує сестра Галина Совган:

«Молилася довго в скупленні і задумі. Не існував тоді світ для неї. Це була правдива молитва – розмова з Тим, хто для неї був усім, це була правдива зустріч «я – Він» …. Треба було бачити цей глибокий, в Ісусі затоплений, не тільки погляд, а щось більше – серце. Для неї не існував світ, нікого поруч. Вона вся була втоплена в Ісусі».

Як спостерегла Софія Шведа, коли її донька була вдома, то «все тільки те одне думала – десь іти, переписувала книжечки, молитви. Як-но чула, що десь буде Служба Божа, вже йшла туди: в Підгайчики, Вістовичі, Вишню».

А поміж тим, через львівський костел Марійка ближче познайомилася з отцем Петром Періжком і почала допомагати йому. Взагалі греко-католицьким священикам було небезпечно носити сумку зі священичими речами та всім необхідним для Служби Божої. Тому з ними ходили помічниці – дівчата або жінки, які носили речі, вони ж повідомляли вірних про служби тощо. Марія часто допомагала о. Петрові, а також «дбала про сповідь та інші Святі Тайни для кожного, хто до неї звернувся б». У 1970-х рр. вона, можливо через о.  Періжка, познайомилася із сестрами Згромадження св. Йосифа. Дівчина прагнула вступити в монастир, але сестри дуже боялися провокацій влади, що могли призвести до нової хвилі переслідувань, і в той період не приймали кандидаток.

Марія контактувала із сестрами, ходила до них на богослужіння, навіть одного разу була на облечинах. Пізніше, звіряючись матері про своє бажання вступити на шлях монашого життя, вона із захопленням розповідала про життя сестер та облечини. Приблизно у 1979 р. Марія перейшла жити до сестер йосифіток на вул. Кутузова (тепер вул. ген. М. Тарнавського), де був новіціат, який провадила сестра Лукіяна Притула. Тут часто відправляли богослужіння. Духовним провідником сестер був владика Филимон Курчаба. Приходили отці Володимир Баран та Михайло Хрипа. Марію Шведу з тих часів запам’ятала сестра Лукіяна:

«Марійка мала дуже спокійний характер, була лагідна і невинна. Багато молилася, читала. Багато молилася за Церкву, була дуже релігійна».

Часто Марійка заходила до своєї сестри Стефанії, заохочувала її та шваґра Онисима ходити на Службу Божу, любила поговорити з малим племінником, розповідала йому про Бога. Як каже Стефанія Скрабут, Марія була веселою, життєрадісною, душею товариства:

«Вона завжди приходила з такою радістю, весела .... Завжди щось розказувала. Ми могли сидіти з нею цілий вечір, вона всякі історії розказувала, такі смішні, ми могли сміятися цілий вечір з нею. Ніколи не нарікала».

Зображення Марії Шведи в папській каплиці "Redemptoris Mater" поряд з Пресвятою Богородицею, первомучеником Степаном і о. Павлом Флоренським
Зображення Марії Шведи в папській каплиці "Redemptoris Mater" поряд з Пресвятою Богородицею, первомучеником Степаном і о. Павлом Флоренським

У цей час Марія Шведа працювала підгонщицею котушок на заводі. Сестра-василіянка Надія Витвицька, яка працювала з нею, у спогадах подає, що Марія була завжди тиха і скромна, «непомітна тендітна дівчинка», вона «ніколи не говорила занадто голосно», і сестра «ніколи не бачила її понервованою». Марійка щиро допомагала людям, ніколи і нічого не шкодувала зі своїх речей:

«Одна особа часто просила у неї щось з одягу, бо їй здавалося, що коли в це одягнеться, то теж так їй буде гарно. І Марія завжди з усмішкою віддавала свої речі».

Також Марія Шведа радо вміла вислухати людину, а при потребі щось порадити. Її глибоке духовне життя та співпраця з підпільним духовенством зрештою привернули увагу органів держбезпеки. Іноді Марійка розповідала сестрі Лукіяні, що за нею стежать, особливо відколи вона почала активно допомагати о. Петру Періжку. Про це розповідає у своїх спогадах і сестра Надія Витвицька. Серед співробітників сестри Надії та Марійки був чоловік, який співпрацював з КДБ, – «тайник», як їх тоді називали. Він вивідував і доносив в органи держбезпеки інформацію про «підозрілих». Однак інформація від «тайників» часто була тільки допоміжною, бо й без неї єпископи та священики підпільної УГКЦ перебували «на обліку» в КДБ. Колишній інструктор Стрийського райкому партії Григорій Савченко розповідає:

«Із КГБ у нас був список. І всі уніатські священики були в цьому списку. Боротьба велася і проти сектантів, але ворог № 1 для К[омуністичної]П[артії] України, особливо тут, у західному регіоні, – це були греко-католицизм і націоналізм».

У 1977–1980 рр. тиск влади на УГКЦ вкотре дещо змінив свій характер: випадки арештів та ув’язнень стали нечастими, припинилися висилання священиків. Натомість почали нищити та руйнувати закриті раніше церкви, біля яких вірні збиралися на молитву. Спершу храми нищили усередині, але пізніше почали валити каплиці і церкви, особливо ті, в яких підпільно служили греко-католики. Бувало, що як тільки десь у закритій церкві греко-католицький священик відправив Службу Божу, будівлю з наказу влади руйнували. Це робили для того, щоб вірні боялися запрошувати до церкви підпільних священиків: мовляв, пустили ксьондза – церкву руйнують. За спостереженнями о. Методія Костюка, в людей навіть починала з’являтися деяка неприязнь до духовенства: «Влада навмисно так “розумно” робила, щоб людей відстрашити від підпільних священиків».

Нищення церков тривало і на початку 1980-х рр. Однак випадки вбивства чи фізичного покарання вже були не такими частими, як раніше. Почалися нові спроби домогтися легалізації УГКЦ – вірні молилися і вірили, що Церква вийде з підпілля. І саме в цей час Господь поблагословив переслідувану УГКЦ ще однією мученицею – Марією Шведою.

У лютому 1982 р. дівчина написала чоловікові своєї сестри Онисимові лист-привітання з нагоди іменин. Цей документ є свідченням того, чим вона жила в останні місяці свого життя:

«Працюй, поки час, не відкладай на завтра! ... Чини добрі діла, сьогодні маєш час заробити собі на вінець слави в небі .... Час втрачений – навіки втрачений».

Вже тоді вона немов відчувала, що її життя незабаром закінчиться, і тому не варто марнувати його. Марія Шведа жила виключно для Бога, який став єдиною метою її життя. Вона любила людей і намагалася робити їм добро. Тож невипадковими є часті згадки у спогадах про те, що Марія мала багато друзів, які її дуже любили за добре і щире серце.

29 вересня 1982 р. Марія Шведа збиралася їхати на іменини до матері. Після вечірньої Служби Божої в костелі вона шукала о. Петра Періжка. Однак не знайшла його і пішла в напрямку залізничного вокзалу. Несподівано біля оперного театру Марія зустріла о. Петра, і вони сіли в трамвай. В цей час за ними слідкували двоє чоловіків, які теж сіли в трамвай. Марія з отцем вийшли біля церкви святих Єлисавети і Ольги. Там вони сіли на лавку і розмовляли. Отець подарував образок для Маріїної мами на іменини. В цей момент до них підійшли двоє «дружинників» – охоронців правопорядку. Почали вимагати документи в о. Петра, а Марія тим часом взяла сумку і хотіла непомітно відійти. Вона знала, що в сумці були ризи, молитовник, речі до Служби Божої, які не мали потрапити до рук «охоронців». Марія побігла вулицею Тургенєва (нині вул. Героїв УПА) і забігла в браму будинку № 10. «Дружинники» забігли за нею в браму. Тут відбулася коротка розмова і дехто зі сусідів почув крик.

«Посіпак [дружинник] вдарив Марію кастетом по голові. Марія ще зібрала сили і пішла від вікна до коридору під’їзду, тримаючись панельної стіни зліва. Посіпак ще раз вдарив сильніше кастетом по голові .... Ще за першим разом кров лилась, бо на стіні від рук і пальців високо були сліди і кров. Марія трималась стіни, а за другим разом впала на землю».

Зображення Марії Шведи в папській каплиці "Redemptoris Mater" поряд з Пресвятою Богородицею, первомучеником Степаном і о. Павлом Флоренським
Зображення Марії Шведи в папській каплиці "Redemptoris Mater" поряд з Пресвятою Богородицею, первомучеником Степаном і о. Павлом Флоренським

«Охоронці правопорядку» втекли, забравши сумку з речами. Люди викликали швидку допомогу, однак Марію врятувати не вдалося. У висновку судмедекспертизи було сказано, що Марія Шведа померла в лікарні через півтори години після удару. Отець Методій Костюк згадував:

«В цім заключенню російською мовою було написано, що Марія Шведа померла від фахового удару в перенісся кулаком з металевим предметом: або масивною печаткою, або кастетом. Померла півтори години після удару».

Не раз доводилося Марії Шведі ризикувати, допомагаючи священикам. Її поведінка у той, останній, момент її життя засвідчує, що вона думала не про себе. Вона рятувала священичі речі й самого священика. Отець Петро Періжок вважає, що своїм життям Марія врятувала його від неминучої смерті: «Ця смерть мене чекала. А вона пішла. Це була правдива невинна жертва за священика».

Наступного дня після загибелі розпочалося «розслідування». Органи держбезпеки затримали о. Петра Періжка і звинувачували його у вбивстві. Про вбивство Марії говорили і на роботі. КДБ намагалося втовкмачити в голови Маріїних співробітників свою версію того, що сталося. Про це розповідає сестра Надія Витвицька:

«На другий або третій день після смерті Марії о другій годині зібрали збори; прийшов поважний мужчина і сказав, що хоче обговорити цю трагедію. Я одразу здогадалася, що це працівник КДБ. З його розмови мене найбільше вразило те, що він сказав такі слова: «Марія Шведа ходила тут до катедри і належала до їх секти … їй поручили там якесь важливе завдання, а вона не могла його виконати, тому ці ксьондзи її вбили, бо боялися, щоб вона їх не видала».

Тіло Марії тримали в морзі п’ять днів і щойно 3 жовтня віддали родині. Близькі до загиблої люди вважали, що не було жодного розслідування справи. Отець Методій Костюк згадував: «Ми знали, що на то ради нема – нікого не знайдуть, хто був винен, і судити не будуть».

Похорон Марії Шведи відбувся 4 жовтня у Яремкові. Зі Львова приїхало біля сотні людей, було багато молоді. Хоронив о. Людвік Камілевський зі Львівської римо-католицької катедри, бо греко-католицьким священикам небезпечно було себе виявляти. Навіть римо-католицький духівник повинен був мати спеціальний дозвіл від голови сільради. Декілька разів о. Людвіка перевіряла міліція. На похороні теж було багато працівників міліції, одягнених по-цивільному. Отець Методій зберіг спогад про інцидент, що стався під час тих подій:

«Хтось [з тих, що були] в цивільному і міліція затримали отця Людвіка і щось від нього хотіли. Люди кинули похоронну процесію і, почали бігти до отця. Ці, що чіпали отця, швидко сіли до автомобіля і від’їхали».

Вже на похороні багато хто з людей був переконаний в тому, що Марія Шведа – мучениця, яка віддала своє молоде життя як доказ вірності Богові та своїй Греко-Католицькій Церкві. Ціле життя Марії, а особливо її останні роки були приготуванням до цієї жертви. «У похоронній проповіді отець Людвік наголосив, що не за Марійку нам треба молитися, а до Марійки. Бо їй вічність щаслива, в раю є запевнена. Вона завжди була висповідана і по Святім Причастю».

Марія Шведа загинула у складний період, коли з одного боку тривали переслідування Греко-Католицької Церкви, але з іншого – вірні не втрачали роками жевріючої надії на легалізацію. Більше того, виступи на захист УГКЦ почастішали, було створено «Ініціативну групу для захисту прав віруючих та Церкви». Попри штрафи і короткотривалі арешти священиків та мирян, вірним важко було сподіватися, що станеться вбивство, офіційну причину якого так і не буде проголошено. Настрої людей передає о. Методій Костюк: «То був на ті часи унікальний випадок. Раніше, десь після війни, то того вбивства було-а-було. А тоді вже так не дуже».

На час написання цієї розвідки серед живих було багато людей, які особисто знали Марію Шведу і радо погодилися розповісти про неї. Проте встановити окремі деталі, а частково й хронологію її життя виявилося важким завданням. Зокрема, йдеться про потребу подальшого вивчення періоду становлення Марії Шведи. Свідки її життя акцентують, що вона була щирою товаришкою, з якою було легко і приємно спілкуватися, яка вміла вислухати і порадити. Марія жила Христом і для Христа, намагалася нести Його іншим: «Вона просто любила людей і вміла приймати те, що кожного дня Ісус їй приготовляв». В цьому й полягала велич та святість цієї жінки. Її жертвенну любов до інших можна назвати мучеництвом, яке почалося задовго до смерті, а мученицька смерть була тільки підтвердженням Маріїної вірності і цілопальної жертвенності. Відтак можна погодитися з твердженням, що Марія Шведа є «мученицею за віру, безсумнівною мученицею». Маємо надію, що Церква незабаром проголосить її однією з тих угодників Божих, що своєю кров’ю засвідчили вірність Господеві і чиє життя сяє нам світлим прикладом.


с. Ігнатія ГАВРИЛИК, ЧСВВ

кафедра богослов’я УКУ

* Це скорочена версія статті с. Ігнатії Гаврилик. Повну версію можна прочитати тут: http://www.er.ucu.edu.ua/handle/1/1452



Рейтинг статті

( 5 голосів )( 233 переглядів )