Летіла душа до Бога. 
Сміялося небо.
Було тільки дві дороги – «потрібно» й «не треба».
І вкраплення миру пахтіли,
І сяяла доля.
До Бога душа летіла,
Мов пісня, мов воля.
Ланіти пашіли гарячі –
Допоки? Допоки?
Здавалось, то очі знов плачуть,
Та ні, то лиш спокій.

Холодне серденько волошки
У такт відбивалось.
Не треба сльозинки ні трошки,
Землі не торкалась...
Чарівними струнами неба
Душа відлітала.
В мирському «потрібно» й «не треба»
Вона не палала.
Було тільки сонце й дорога,
І в майбуття звітність.
Летіла душа до Бога,
Сміялася вічність...

Оля Стасюк