Отці Церкви - Завжди сучасне минуле Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_peredannjapro_otcicerkvy1.jpgОтці Церкви... Передання... Традиція… Ці поняття відсилають нас до головних, поряд зі Святим Писанням (Біблією), джерел віри для кожного християнина. Ким є Отці для сучасного члена Церкви Христової? Чому наша віра – це віра Отців? Чим є Передання, у якому треба «стояти» і яке нас закликає берегти апостол Павло (пор.: 2 Сол. 2, 15)? Чи Церква живе лише минулою «золотою» епохою християнства, коли Отці, на основі Євангелія, сформулювали головні істини віри, якими повинен жити кожен член Церкви Христової? Можливо, Церква не має що сказати чи не знає, як відповісти на різноманітні сучасні проблеми і виклики постмодерного суспільства, і тому ховається за «ідеалістичні» і «пафосні» образи минулого? Чи Отцівське Передання – «законсервований» музейний експонат з минулих століть, до якого не має відношення християнин XXI століття і який може зацікавити лише вузьке коло науковців? Ці та подібні питання будуть головними у нашій рубриці Передання про, яка представлятиме погляд Церковного Передання на різноманітні сфери суспільного життя.

Проблема не в «архаїчності» Отців а, переважно, в нашому нерозумінні віри Церкви, внутрішньому відчуженні від тієї динаміки євангельського духу, якою жили християни перших століть. Ми шукаємо «свого» десь там – в економічній, політичній, бізнесовій, науковій чи культурній діяльності, обтяженій часто гріхом і пристрасністю «не благословенного Богом» діла, замість того, щоб шукати його тут – у глибинах нашої душі. А про те, що воно знаходиться саме тут, постійно нагадує хрестик на грудях християнина. Цей хрестик на грудях закликає зазирнути у те таїнственне місце, яке було головним рушієм життя Отців Церкви. Ця наша глибінь, яку Отці часто називають духовним серцем, чи совістю, промовляє до нас і підказує, яке рішення слід прийняти у тих чи інших важких обставинах життя, у спокусах. Життя за Божим законом, закладеним у серці, є джерелом Божого благословення для плідної роботи у будь-якій галузі людської діяльності. Отці – це ті, хто гідно пройшов свій християнський шлях на землі у важких, а часто драматичних обставинах життя, завжди маючи християнські цінності головним орієнтиром. Отець Церкви – це майстер, професіонал своєї справи – передовсім діалогу з Богом, а тоді вже справи, яка приносила матеріальну користь. Отці Церкви у своїх творах описують духовний досвід долання труднощів, які постають на вузькому шляху віри і сповнення Божих заповідей на полі праці та реалізації талантів, якими Бог наділив кожного з нас. Христос наголошував, щоб без Нього людина не може нічого доброго зробити, а у Псалмах читаємо про те, що без Божого благословення і підтримки «даремно трудяться будівничі»… Не побудують. А якщо й побудують, то це буде ще одна Вавилонська вежа, яка не принесе щастя ні окремій людині, ні народові, а залишиться страшним прикладом і нагадуванням про «не Божі» зусилля опанованої гріховними пристрастями людини звершити «не Божу» справу.

Святе Передання, чи просто Передання – це успадковані з покоління в покоління знання і вчення Церкви. Однак Передання – це не просто давні тексти, які таїнственно виражають «застиглі», непорушні догмати й канони християнських істин віри, а передовсім динамічна реальність життя Церкви причастям Святого Духа. Святоотцівські твори, догматичні формулювання церковних соборів і літургійні тексти, якими молиться Церква, – лише видима, словесна сторона Передання. Вона віддзеркалює невидимий, благодатний, живий і освячуючий досвід церковного організму, що дихає і пульсує життям Духа Святого у кожній християнській душі. Передання Церкви – не далека легендарна минувшина, не духовна археологія чи ідеалізована старовина, у якій описано «золоті часи» аскетичних подвигів святих. Передання – це свідчення про містичне богоспілкування з живим Богом Отцем, Сином і Святим Духом, незмінним і завжди тим самим. Передання – це життя Святого Духа у Церкві, життя, яке кожного члена Тіла Христового наділює здатністю чути, приймати і у властивому світлі пізнавати Істину. Життя Церкви не полягає у зберіганні та проповіді якоїсь філософської ідеї, ідеології чи раціональної істини. Життя Церкви – це життя Містичного Тіла Христового, і кожен християнин є його членом від моменту хрещення, незалежно від того, усвідомлює він це чи ні. Це життя є природною і органічною для Церкви участю у житті Бога-Трійці. Кожен член Церкви переживає досвід глибинного спілкування з Христом у Святому Дусі. Найповніше це проявляється у Таїнстві Церкви – Євхаристії, коли Кров Христова наповнює вени, а спожите Тіло Христове будує тіло причасника. Саме глибинний, живий, динамічний, безпосередній і реальний досвід поєднання людини і Бога у Церкві від першого століття дотепер є підставою для розуміння Передання Церкви як живої реальності, на відміну від так званого «статичного» розуміння, згідно з яким Передання – це лише сума нагромаджених протягом двох тисячоліть богословських знань, що передавалися від покоління до покоління, своєрідна «скриня» зі священними текстами.

b_300_0_16777215_0___images_stories_peredannjapro_1-svjati_u_kameni.jpgПередання – не археологія, яка зв’язує теперішнє путами минулого, а духовна самоідентичність церковного життя. Центром цієї самоідентичності є, з одного боку, таїнственний досвід Церкви як одного-єдиного Христового організму в одній-єдиній Пресвятій Трійці, а з другого – глибинне, особове пережиття кожним окремим членом цього організму, яким є охрещений, органічної єдності з Троїчним Богом. Живим носієм і хранителем Передання є вся Церква у її католицькій повноті. Щоб розуміти Передання, щоб володіти ним, необхідно жити у церковній повноті. Передання – це благодатний досвід самоусвідомлення Церкви у Святому Дусі. Можна говорити про вертикальний і горизонтальний виміри Передання. Вертикальний вимір визначається Божим даром духа істини, який відкривається у Божому Об’явленні, яким Церква динамічно живе та який вона ісповідує від часу П’ятидесятниці. Горизонтальний вимір – це проповідь слова Божого, яку Церква звершує у світі. Таким чином, Передання, як плід і вираження досвіду, – це успадкування практики досвідної участі у способі існування Церкви. Передання – не лише передавання досвіду, а й перебування у єдиному і тому самому досвіді. Це досвід участі у конкретних стосунках між Богом і людиною. Ці стосунки творять «тіло» Церкви, глибинний живий діалог, який веде до повноти вічного життя, безконечного зростання динаміки богоуподібнення. Найкращою земною аналогією буттєвої глибинності, реальності і живості такого діалогу є багатогранні стосунки матері й дитини, яка перебуває у її лоні.

Слова святого апостола Йоана Богослова про передання живого досвіду участі у Воплоченому Слові можуть бути збірним образом досвіду святих подвижників і містиків Церкви Христової. Вони, зберігаючи Передання (пор. 1 Кор.11, 2), засвідчили: «Що було споконвіку, що ми чули, що ми бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – що ми бачили і чули, звістуємо і вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з його Сином Ісусом Христом» (1 Йо. 1, 1–3). «Життя вічне» та «спільність» з його Джерелом – це не текстуальний раритет, не цінна археологічна знахідка за сімома замками, що очікує чергового дослідника, аби він, вимірюючи «лінійкою» свого розуму те, що не може вмістити всесвіт, зробив чергові методологічні висновки, далекі від благодатного досвіду життя у Містичному Тілі Христовому, яким є Церква, наповнена Святим Духом. Саме у цьому сенсі слід розуміти заклик апостола Павла: «Тож стійте, брати, і тримайтеся передань, яких від нас навчилися чи то усно, а чи листовно» (2 Сол. 2, 15). Заклик триматися Передання, звернений до християнина-економіста, бізнесмена, підприємця, науковця, інженера і митця, тобто християнина-фахівця своєї справи, рівнозначний закликові триматися істинного шляху життя, якого безпосередньо навчає Святий Дух у Божому Слові через Святе Передання у Церкві як Тілі Христовому. Дотримуючись Передання, ми набуваємо певності у правильному прийнятті доленосних для життя і діяльності рішень, незалежно від сфери діяльності. Слідуючи шляхом живого досвіду Церкви, шляхом Отців, ми приходимо до успішної особової реалізації, до сповнення своєї місії у житті, до сімейної гармонії і благополуччя, суспільної солідарності й добробуту.

Віктор Жуковський


Рейтинг статті

( 24 голосів )
Теги:     №1      богослов’я
( 10513 переглядів )