Що за лаштунками різдвяної містерії? Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_ikona_rizdva.jpgОбраз та богослов'я

Празник Різдва Христового – це святкування поєднання божественного і людського, початку нового сотворіння і повернення втраченого раю для заблуканих овець, як говорять Отці Церкви.

Бог, непізнаваний, незбагненний, завжди сущий, стає людиною, зачинається в лоні земної жінки і народжується в темряві печери, щоб принести людині спасіння (пор. Ів. 3,16; Фил. 2,7). Бог «применшує себе самого» з невимовної любові до власного сотворіння. Народження в тілі – це безцінний дарунок Бога людині (пор. Еф. 2, 8-9),  це свого роду відповідь Бога на запитання до людини: «Де Ти?», яке звучало впродовж історії, на яке людина не відповідала. Це парадокс Воплочення і кенозис Воплоченого Слова:  «Як людина прийшла би до Бога, якби Бог не прийшов до людини? Як людина звільнилася би від смертного народження, якби не відродилась у Богові новим, чудесним і несподіваним народженням, даним на знак спасіння від Діви через віру?» (І. Ліонський, Проти єресей, IV, 33,4) [1] Яким чином ця містерія відновлення людини у Христі, незбагненна для людського розуму, ці «відвідини Слова», як говорить Максим Ісповідник, представлені в іконографії?

Саме свято Різдва Христового в силу певних історично-богословських та культурних обставин Церква почала офіційно святкувати аж у ІІ пол. IV ст. [2] Перші згадки про святкування цієї події датуються початком ІІ століття і вони мають більш локально-приватний характер та зустрічаються в окремих християнських спільнотах. Як тільки Різдво Христове в кін. IV ст. почали окремо святкувати від Богоявлення, саме цим періодом датують перші зображення події. Іконографія Різдва Христового формувалася поступово, як і саме богослуження цього свята. Слід зазначити, що сама тема Воплочення в ранньохристиянський період була представлена у двох сюжетах: «Різдва» та «Поклоніння волхвів», які згодом сформують одну композицію. Науковцям досі не вдалося встановити хронологічну послідовність розвитку самих форм сюжету [3].

Рис. 1 Катакомби св. Себастьяна, IV ст.
Рис. 1 Катакомби св. Себастьяна, IV ст.

Джерелом для іконографії цієї події є передусім тексти Євангелія: Мт. 1, 18-25 та Лк. 2, 1-20, а також апокрифічні тексти: «Протоєвангеліє Якова», «Євангеліє Псевдо Матея», «Вірменське Євангеліє дитинства», «Грузинське Євангеліє (монофізитське)», які власне додають багато цікавих деталей до композиції з богословським підтекстом.

Найдавніші зображення цього свята знаходимо у розписах катакомб, хоча тут немає очевидних різдвяних сцен (катакомби св. Себастьяна, катакомби св. Пріскілли, ІІ-ІІІ ст. – Рис. 1, 2) та на рельєфах саркофагів (Рис. 4-6 ), де ця сцена представлена дуже лаконічно з використанням простої схеми: мати, дитя, ясла (Лк. 2, 7), осел, віл, пастухи (Лк 2:8-16). Часто зображається сцена поклоніння волхів – царів (пор. Мт. 2,1-12) [4]. Місце події – стайня, під навісом (як приклад, ампули Монци, VI-VII ст., Рис. - 7) або печера (згодом – пор. Рис. 8, 15 ). Власне ці дві події: Різдво Христове та поклоніння волхвів виражають різні аспекти тієї самої таємниці. Попри те, що пам’ятки Різдва Христового у ранньохристиянський період характеризуються одноманітністю форм, свідчачи про незмінність догмату про Боговоплочення, однак в подальшому можна простежити вплив богословської думки на розвиток сюжету цієї події, зокрема щодо уявлення про місце народження Христа (печера чи стайня: східна та західна традиція), пози Богоматері, появи постаті праведного Йосифа, зірки, сцени купелі новонародженого.[5] Вважається, що до VI-VII ст. іконографічна композиція цього свята повністю сформувалася, однак в подальших століттях з’являться додаткові елементи, які підсилять богословський аспект цієї події. Як розвивалася іконографія Різдва Христового у мистецтві?

Рис. 2 Богоматір з Дитям та пророком, катакомби Пріскілли
Рис. 2 Богоматір з Дитям та пророком, катакомби Пріскілли

Щодо місця народження довгоочікуваного Месії, то з усіх євангелистів лише Лука говорить про ясла (окреме місце у хліві, куди клали корм для худоби) як місце народження Христа, оскільки у заїзді не було місця для мандрівників (Лк. 1, 8). Про печеру як місце народження Спасителя будуть говорити апокрифічні тексти. В Палестині печера власне і використовувалася для тримання худоби. Саме Юстин в ІІ ст. говоритиме про печеру, як місце народження Спасителя, в часи Орігена (ІІІ ст.) показуватимуть саме місце знаходження тієї печери, а в часи Константина Великого над тим місцем буде збудовано базиліку [6]. Печеру зображають на фоні гори, яка поступово збільшується у розмірі і це дає змогу помістити інші епізоди (зокрема у XVI-XVII ст.), пов’язані зі святом: волхви перед Іродом, сон Йосифа, вбивство немовлят, вбивство Захарії, втеча в Єгипет.

Біля сповитого у пелени та покладеного у ясла немовляти Христа зображають вола та осла. Найдавніше зображення цих тварин у композиції Різдва знаходимо на саркофазі 343 р., тоді як письмова згадка про них датується V ст. у Євангелії Псевдо-Матея. Їхня присутність у цій події отримує як пряме: свійські тварини у домашньому господарстві, так і алегоричне значення: зв’язок з пророцтвом Ісаї (Іс. 1, 3) та Авакума (Авв. 3,2).

Рис. 3 Саркофаг із Мантуї, 320-350 рр.
Рис. 3 Саркофаг із Мантуї, 320-350 рр.

Богоматір у ранньохристиянських пам’ятках Різдва Христового представлена сидячою на троні або напівлежачою (Рис. 3, 5), що є ознакою безболісного народження Ісуса, з метою підкреслення її приснодівства, хоча жодне з Євангелій про це не згадує, однак дуже промовисто про це говорять апокрифічні тексти, і це в подальшому приверне увагу Отців Церкви до теми дівственного народження. У пізніших пам’ятках візантійської іконографії у сцені Різдва Христового Марія буде зображена напівлежачою на ложі, у природній для породіллі позі, тим самим акцентуючи на реальності Боговтілення. Марія, яка клячить перед яслами – це яскравий приклад впливу західного мистецтва на іконографію (сер. XVI ст.).

Вже на таблетці з трону Максиміана, що в Равенні (VI ст. – Рис. 9) з’являться додаткові персонажі пов’язані з темою приснодівства, а саме повитухи, про які згадують апокрифічні тексти, навіть називаючи їх імена: Саломея та Зосима (або Майя), а з VII ст. – сцена купелі новонародженого Дитяти, яка буде не просто наслідуванням античної традиції зображення народження видатної особистості або бога (як приклад, у сцені Різдва Богоматері чи св. Миколая), але буде опиратися на згадці паломником Аркульфом Гальським про камінь у Вифлeємі, на який було вилито воду в часі купання Христа (пор. Рис. 10). Слід сказати, що про момент купелі Христа немає жодної писемної згадки ні в текстах Євангелія, ні в апокрифах. Мабуть ця сцена має побутовий характер з богословським підтекстом, як вказівка на реальність Воплочення. Цікавим фактом є те, ця сцена буде викинена з усіх зображень Різдва Христового на горі Афон як така, що не згадується у писаннях та не відповідає церковній доктрині.[7]

Рис. 4 Різдво ХР та поклоніння волхвів, IV ст., Музей у Ватикані
Рис. 4 Різдво ХР та поклоніння волхвів, IV ст., Музей у Ватикані

Окрім того, розвиток літургійної та паломницької практик  (вшанування місця події) Різдва Христового в подальшому приведе до зміни самої форми ясел, які будуть нагадувати саркофаг (труну) або вівтар. Як приклад, фрагмент Різдва (слонова кістка, Візантія, Сиро-Палестина, кін. VII ст.), де подія зображена на тлі міського пейзажу Вифлеєму та храму Різдва Христового: Богоматір в центрі, повернута обличчям до Йосифа, що сидить у кутку. В її ногах – повитуха Саломея, а вгорі – спеленуте Дитя Христос у яслах, що мають форму вівтаря з нішею для Св. Дарів (Рис. 11, 12).

Постать Йосифа у композиції Різдва з’явиться у V ст. і в ранніх пам’ятках він буде зображений поруч ясел з немовлям або біля Богородиці, однак згодом під впливом апокрифічних текстів, згідно яких він болісне переживає всі події, що мають місце у його житті та житті Марії, його постать буде зображатися в одному з кутів ікони, схиленим, у задуманій позі [8]. На деяких пам’ятках події Різдва Йосиф взагалі буде відсутній, як свідчення того, що він не біологічний батько немовляти [9]. Інколи перед Йосифом два пастирі в пастуших одежах. Пояснення фігури пастуха (старця), як диявола, який старається посіяти сумніви у Йосифа, є пізнішого походження і більш типове для російського іконопису [10]. У XVI-XVII ст. під пастухом, що стоїть перед Йосифом, розуміли книжника Анена (Ананію), який звинувачував Марію та Йосифа у дошлюбних стосунках [11]. В деяких іконах Різдва перед Йосифом взагалі немає ніякого зображення. Отож, як правило під пастухом розуміють безпосередньо пастуха (Лк. 2, 17).

Рис. 5 Фрагмент саркофагу, IV ст., Музей у Ватикані
Рис. 5 Фрагмент саркофагу, IV ст., Музей у Ватикані
Рис. 6 Поклоніння волхвів, саркофаг «двох завітів», 325-350, Музей Ватикану
Рис. 6 Поклоніння волхвів, саркофаг «двох завітів», 325-350, Музей Ватикану









Для більшості ікон Різдва характерним є те, що Богородиця обернена обличчям до Йосифа, і на її обличчі – глибока тривога та печаль. Вона хоче допомогти йому, розвіяти сумніви, і в цьому проявляється її характерна риса – заступництво.

Ангели як правило у кількості 2-4 осіб зображені у верхній частині композиції,  над печерою, з часом їх кількість збільшується і вони можуть навіть тримати розгорнутий звиток з написом «Слава во вишніх Богу…», що також вказує на вплив західного мистецтва. Слід сказати, що у сцені Різдва на рельєфах саркофагів ангелів не зображають, очевидно з практичного підходу.

Рис. 7 Ампули Монци, VII ст.
Рис. 7 Ампули Монци, VII ст.
rizd_7_2.jpgrizd_7_3.jpg











Зірка як елемент композиції, про яку згадує євангелист Матей та апокрифи, з’являється у VI ст. та отримує глибоке символічне трактування у творах Отців Церкви. Вони завжди зображена над яслами, виступає дороговказом, компасом для волхвів та пастухів і становить вісь всієї композиції.  З Х ст. один з променів зірки в певній точці розділяється на три промені, які пояснюють як символічний образ епіфанії Троїчного Бога [12]. У XVII – XVIII ст.  в деяких композиціях зірку замінюють зображенням ангела.

Рис. 8 Фрагмент мініатюри Євангелія Равули, кін. VI ст.
Рис. 8 Фрагмент мініатюри Євангелія Равули, кін. VI ст.

Щодо зображення волхвів та пастухів, як безпосередніх свідків народження Месії, то про них маємо згадки як у Євангелії, так і в апокрифах і вони одразу з’являються зображеними в сюжеті. Пастухів може бути двоє-троє осіб, а з XІ ст. в композиції з’являється мотив пастуха який грає на сопілці, свідчачи про радість, якою сповнилася вселенна з приходом Бога. Один з пастухів завжди є зображений у розмові з ангелом. Пастухи в коротких туніках з посохами в руках. З часом кількість пастухів у сцені Різдва збільшиться. Щодо зображення волхвів, та в пам’ятках ранньохристиянського періоду вони представлені в окремій сцені, яка може бути симетричною: Марія з Дитям на троні, а з обох сторін до неї підходять мудреці ( Рис. 13) або асиметричною: Марія з Дитям зображені збоку, а до них вервечкою з дарами підходять мудреці (Рис. 14). Часом ці три волхви представлені як люди різної вікової категорії, в різних одежах: перських, арабських. З Х ст. у них з’являться корони на головах [13]. Варто зауважити, що сцена принесення дарів Христові мудрецями з’явиться вже в ІІІ ст. в катакомбах на зразок звичаю принесення данини чи дарів імператорові. Свого часу Отці Церкви висуватимуть різні версії щодо часу приходу мудреців: одразу після народження Христа у печері, в яслах (Юстин Мученик) та два роки пізніше ( в приміщенні, базована на апокрифічних текстах).

Як бачимо іконографія Різдва Христового формувалася поступово  під впливом розвитку самої богословської думки шляхом зміни візуальної форми того чи іншого елементу, появи додаткових сюжетів, які підсилювали богословський контекст події.

Рис. 9 Таблетка з катедри Максиміана, сер. VI ст., Равенна
Рис. 9 Таблетка з катедри Максиміана, сер. VI ст., Равенна

Отож, що можна побачити за лаштунками різдвяної містерії на прикладі конкретної ікони? Тихо та непомітно Бог входить в саме серце темряви, щоб з’єднатися зі своїм сотворінням, яке втратило рай: «Таїнство бачу я дивне і преславне: небо – вертеп, престіл херувимський – Діву, ясла – вмістилище, в них бо лежить неосяжний Христос Бог». В іконі умовно можна провести три рівні: вгорі – теофанія, в центрі – містерія Різдва, а внизу – людська реальність (Євр. 1, 1-12). Багатосюжетна композиція представлена в одному просторі та часі – подія відбувається  «тут і тепер».

На тлі високої гори із виступами зяє темна печера (вертеп), про яку нам говорять апокрифічні тексти. Ця гора асоціюється з месіанською горою (Іс. 2,2; 10,32; 7,25, 11.9). В центрі печери – напівсидяча (бо безболісно породила) Богоматір в традиційних одежах, кольори яких вказують на поєднання в ній дівства та материнства, зображена на ложі червоного кольору (Пс. 45, 10). Вона мати Царя, Дателя Життя. Марія представлена найбільшою, бо їй належить виняткова роль в історії спасіння, вона асоціюється з горою, від якої, згідно з тлумаченням сна Навуходоносора (Дан. 2, 34-35), відірвався камінь – Христос. Вона є тією горою, на якій забажав замешкати Господь (Пс. 68, 15-17). Лик Богоматері помережаний смутком, вона відвертає погляд від немовляти в яслах, що не типове для матері (Лк. 2,19), однак згідно апофатичного богослов’я – це вдалий спосіб підкреслити неспроможність людиною бачити Бога. На мафорії Марії – три зірки, як вказівка на дівственне народження [14]. У приснодівстві Богоматері ламаються закони природи.

Христос, як точка в якій сходяться всі лінії космосу, згідно Максима Ісповідника, зображений найменшим в цій іконі. Згідно людської логіки це очевидно, бо він новонароджене немовля, однак займає центральне місце. І власне у цьому «применшенні», прийнятті на себе людської природи – тайна зцілення людського роду. Христос із хрещатим німбом. Його пелени нагадують поховальні полотна, а самі ясла – гріб, саркофаг. Візантійське богослов’я, літургійна традиція будуть пов’язувати печеру із гробом і тому, на думку деяких богословів, ікона Різдва Христового за аналогією схожа до ікони «Зішестя в ад»: так як Дитя Христос входить в темряву печери як смертна людина, щоб врятувати людину, так Христос як Ізбавитель входить у гріб, перемігши смерть. Ясла також уподібнюються до дискосу, на якому лежить Агнець, Хліб небесний, Хліб життя. Темінь різдвяної печери з часом буде трактуватися як символ світу, що перебуває у темряві, символ аду, і чекає на спасіння.

Рис. 10 Сцена купелі дитяти в нижньому куті (у візантійській іконографії), Хлудовська псалтир, 840-850 рр.
Рис. 10 Сцена купелі дитяти в нижньому куті (у візантійській іконографії), Хлудовська псалтир, 840-850 рр.

Різдвяна стихира: «Що можемо офірувати Тобі, Христе, бо для нас ти родишся на землі як чоловік? Адже кожне сотворіння, яке є ділом рук твоїх, віддає Тобі своє свідоцтво вдячності: ангели – свій спів, небеса – зірку, волхви – свої дари, пастирі – своє поклоніння, земля – яскиню, пустиня – ясла, ми ж , люди, офіруємо Тобі Діву-Матір».

Біля Христа – віл та осел. Про них не згадують євангелисти, однак вони відображають сповнення пророцтва Ісаї (Іс. 1, 2-3): «Господь говорить: Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене. Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє».

Отці Церкви (Йоан Золотоустий, Григорій Нисський, Григорій Богослов, Амвросій Медіоланський) пояснювали їх алегорично: віл – символ єврейського народу, звільнений з-під ярма закону, а осел – символ поганських народів, звільнених від ідолопоклоніння – вказівка на універсальність спасіння : «Немає юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі»(Гал. 3, 28) [15].

У верхній частині композиції бачимо ангелів. На даній іконі вони у великій кількості. Це небесне воїнство, яке  безнастанно славить Бога (Лк. 2, 13-14), вони свідки Божої присутності. Одна група ангелів звертає свій погляд до сегменту неба, з якого падає промінь світла на головне чудо – народження «Сущого прежде всіх віків», необ’ятого Бога. Інша група ангелів – з покритими руками, на знак поваги та покори (традиція візантійського двору). Один ангел звертається до пастуха і веде з ним бесіду про таїнство, що відбувається: не потрібно прикладати зусилля, щоб піднятися на гору богопізнання, бо оце сам Бог сходить до людини. Необхідно лише мати чисте серце, щоб побачити Бога. (Мт. 5, 8).

Рис. 11 Фрагмент саркофагу IV ст., Ватиканський музей
Рис. 11 Фрагмент саркофагу IV ст., Ватиканський музей

Вісь композиції ніби формує зірка, та, яка привела пастухів та волхвів до Дитяти. Промінь зірки немовби розсікає скелю з печерою, в яку входить «Світло для світу» - Христос. (Йо. 8, 12), який є «Світлом правдивим», що «просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Йо. 1, 9; див. також Йо. 1, 5-13). Темінь яскині контрастує зі світлом. Зірка разом з ангелами вказує шлях до Бога.

Пастухи – безпосередні та перші свідки таїнства Воплочення: прості, скромні, відкинуті на маргінес,  «вбогі духом», але з  «чистим серцем». Ті, які приймають Слово вірою. Вони представляють єврейський народ, від імені якого, поклоняються Дитяті. Вони символізують народ, що перебуває у темряві: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло.» (Іс. 9, 1; пор. Лк. 2, 10-12). Пастухи в коротких туніках, з посохами, з овечками, які пасуться обабіч.

Рис. 12 Різдво, фрагмент триптиха, Синай, ІІ пол. Х ст.  Ясла як вівтар з лампадкою у храмі Різдва у Вифлеємі
Рис. 12 Різдво, фрагмент триптиха, Синай, ІІ пол. Х ст. Ясла як вівтар з лампадкою у храмі Різдва у Вифлеємі

Волхви (мудреці) – ще одні свідки Божого народження. Їх до Вифлеєму приводить зоря (Одк. 22, 16), бо вони знали пророцтво Валаама про зірку Якова та могутнього юдейського царя (Чис. 24, 17-18). Волхви (мудреці), мудрих порад яких дослухалися правителі світу, прийшли поклонитися вбогому дитяті у яслах. В переданні Церкви існує чимало версій їхнього походження, вікової категорії, імені. Вони символізують поганські народи, що прийшли поклонитися Спасителеві. Їхній шлях богопізнання – це пізнання розумом, а тому цей шлях важкий, з численними перешкодами. Однак їхня присутність в події Воплочення ще раз підкреслює універсальність спасіння та записану в людській природі тугу єдності з Богом, яку можна передати словами св. Августина: «Сотворив Ти нас для себе, Господи, і неспокійне людське серце, аж доки не спочине в Тобі». Мудреці приносять дари: золото – як визнання Христа Царем, ладан – як визнання Богом, миро – як визнання Христа людиною і вказівка на майбутню смерть.

В нижній частині ікони – людська реальність представлена двома сюжетами: купіллю немовляти та постаттю Йосифа.

Рис. 13 Поклоніння волхвів. Церква Санта Марія Маджоре, Рим, І пол. V ст.
Рис. 13 Поклоніння волхвів. Церква Санта Марія Маджоре, Рим, І пол. V ст.

Сцена купелі немовляти немає жодного джерела у писемних пам’ятках, однак до певної міри замінює собою епізод про повитух, згаданих в апокрифічних текстах. Сама купіль нагадує тайну хрещення та підкреслює правдивість народження Христа в людському тілі, робить Його ближчим до нас.

Йосиф зображений з німбом навколо голови, у схиленій позі, рукою підпирає голову. Він задуманий, з меланхолійним поглядом, відчужений, весь у сумнівах. Сидить спиною до печери. Споглядає таїнство, яке не здатний збагнути та пояснити розумом. Він виступає уособленням глибини людської драми, яка торкається таємниці. Власне оцей його стан передають літургійні стихири. Не дивиться на Богоматір, бо він не біологічний батько дитини. Перед ним стоїть пастух у овечій шкурі, тримаючи палку в руках (Іс. 11, 1: «І вийде паросток із пня Єссея ,і вітка виросте з його коріння».)

Рис. 14 Поклоніння волхвів та пастухів, ампули Монци, VI-VII ст.
Рис. 14 Поклоніння волхвів та пастухів, ампули Монци, VI-VII ст.
Рис. 15 Релікварій капели Санкта Санкторум, VI ст. Ватиканські музеї, фрагмент – це перше станкове зображення Різдва
Рис. 15 Релікварій капели Санкта Санкторум, VI ст. Ватиканські музеї, фрагмент – це перше станкове зображення Різдва
















Рис. 16 Різдво Христове
Рис. 16 Різдво Христове

Перед очима споглядача розгортається містерія Різдва, тайна настільки велична, страшна, що про неї можливо лише натякати, а все інше «слід почитати мовчанкою», як каже Григорій Богослов [17]. Ікона не просто візуально представляє сентиментальну картину народження дитини, а передусім говорить про Боговоплочення, в якому все сповнюється, про тайну Бога, що викликає трепет. Вифлиємський Агнець згодом стане Євхаристійним Агнцем. Недаремно Різдво називають зимовою Пасхою, вступом до історії спасіння, коли відновлюється людство, щоб народитися знову і воскреснути у Христі: «тепер все нове» (2 Кор. 5,17). Кожен є запрошений в дорогу до Вифлеєму, щоб бути супутником царів чи пастухів, відповідно до своєї місії та покликання, кожен підбадьорений словами ангела: не бійтеся, радійте..., віруйте…, і «святкуйте Різдво, бо через Різдво ви звільнені від пут, і шануйте той маленький Вифлеєм, який повернув вас до раю…» [18], бо «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр. 13, 8).


Марія Хомишин

кафедра богослов'я УКУ


  1. Цит. О. Клеман. Джерела ранньохристиянської містики. Тексти і коментарі, Львів: УКУ, 2020, с. 45.
  2. Див. М. Скабаланнович. Рождество Христово / https://azbyka.ru/otechnik/Mihail_Skaballanovich/hristianskie-prazdniki-vsestoronnee-osveshenie-kazhdogo-iz-velikih-prazdnikov-so-vsem-ego-bogosluzheniem-kniga-4-rozhdestvo-hristovo/
  3. Див. Покровский Н.В. Евангелие в памятниках иконографии. – М., 2001, с. 13-139.
  4. Найбільш поширений сюжет у ранньохристиянський період. Ця подія не має окремої згадки в літургійному календарі. Як окрема сцена зустрічається рідко, а передусім входить у композицію Різдво Христове. Найдавніші зображення – це розписи катакомб (зустрічається близько 10-ти разів): Богоматір сидить на кріслі, одягнена в туніку з широкими або вузькими рукавами, на голові – покривало, інколи – простоволоса (думка про дівственну чистоту Богоматері). На руках у Марії – Христос у довгій туніці (вік 1-2 р.), що простягає до дарів руки. Волхви (2-3 особи) в руках тримають тарелі або скриньки з дарами, у  зігнутій позі, у фригійських шапках. Можуть бути одягнені у плащі з застібкою. Див. детальніше в Покровский Н.В. Евангелие в памятниках иконографии, с. 205-229.
  5. Пор. Покровский Н.В. Евангелие в памятниках иконографии, ст. 141.
  6. С. Липатова. Иконография Рождества ҐХристова в искусстве Византии и древней Руси / http://www.pravoslavie.ru/jurnal/051227124942.htm
  7. Див. C. Cavarnos. Guide to Byzantine Iconography. Т.1. Boston, 1993, p. 136-139
  8. Пор. Луковникова Е. Иконография Рождества Христова  // Альфа и Омега, 1994. №3. с. 170-185
  9. Див. детальніше Покровский Н.В. Евангелие в памятниках иконографии, ст. 175-177.
  10. Фигура пастуха в иконе Рождества Христова” Г. Дробот / Правословная икона. Канон и стиль, М. 1998.б ст. 329-340. На користь теорії спокушування Йосифа дияволом говорять такі факти як: вираз сумніву на обличчі Йосифа; пастух старий і згорблений з кострубатою палкою в руках («Як із сухої палки не може прорости дерево, так не може бути незаміжнього народження»), пастух у вивернутих шкурах – дволикість спокусника; свідчення про це в апокрифах; не міг диявол пропустити таку подію, як Різдво Христове.
  11. На основі Протоєвангелія Якова. Див. текст в Цариця неба і землі. Апокрифи. Львів: Свічадо, 2019.
  12. M. Janoha.Ukrainskie i Bialoruskie Ikony Swiateczne w Dawnej Rzeczypospolitej. Warszawa: Neriton, 2001, p. 225.
  13. M. Janoha.Ukrainskie i Bialoruskie Ikony Swiateczne w Dawnej Rzeczypospolitej. Warszawa: Neriton, 2001, p. 227-229.
  14. С. Гукова, Знаки приснодевства Богоматери / https://www.icon-art.info/book_contents.php?book_id=74
  15. Пор. M. Janoha.Ukrainskie i Bialoruskie Ikony Swiateczne w Dawnej Rzeczypospolitej, Warszawa: Neriton, 2001, p. 221-222.
  16. Див.  Покровский Н.В. Евангелие в памятниках иконографии, ст. 160-161.
  17. Цит. П. Евдокимов. Искусство икони. Богословие красоти, 2007, с. 279-299.
  18. Цит. О. Клеман, Джерела ранньохристиянської містики. Тексти і коментарі, Львів: УКУ, 2020, с. 46.


Використана література:

  1. О. Клеман, Джерела ранньохристиянської містики. Тексти і коментарі, Львів: УКУ, 2020
  2. Православная икона. Канон й стиль. К богословскому рассмотрению образа. Сост. А.Стрижев. М., Паломник, 1998.
  3. С. Липатова, Иконография Рождества Христова в искусстве Византии и Древней Руси / pravoslavie.ru
  4. Н. В. Покровский. Євангелие в памятниках иконографии: преимущественно  византийских и русских. Москва 2001.
  5. І. Іванчо. Ікона і Літургія. Львів 2009
  6. C. Cavarnos. Guide to Byzantine Iconography. Т.1. Boston, 1993.
  7. M. Quenot. The Resurrection and the Icon. Crestwood1997.
  8. J. Baggley. Festival Icons for the Christian Year. Crestwood 2000.
  9. П. Евдокимов. Исскуство икони. Богословие красоти. Фонд «Христианская жизнь» 2007.
  10. Пор. Луковникова Е. Иконография Рождества Христова // Альфа и Омега, 1994. №3. с. 170-185.
  11. О. Козарезова, Образ пещеры в иконографии Рождества Христова: традиция восточного и западного христианства в https://cyberleninka.ru/article
  12. Цариця неба і землі. Апокрифи, Львів: Свічадо, 2019
  13. M. Janoha. Ukrainskie i Bialoruskie Ikony Swiateczne w Dawnej Rzeczypospolitej, Warszawa: Neriton, 2001
  14. Dragan Vojvodic. The Nativity of Christ and the Descent into Hades as Programme Counterparts in Byzantine Wall Paintinghttps://www.academia.edu/3796032




Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     богослов’я      ікона      свята
( 382 переглядів )