Не лише Царство Боже здобувається силою! Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_photo1.jpgВійна і страждання, руйнації і кров, вбиті діти і боязнь майбутнього – з одного боку, та мир і щастя, будування життя і радість стосунків, сміх дітей і певність у завтрашньому дні – з другого, наче двоєдиний голий нерв виявляє два полюси життя сучасного українця. Як християнська віра і розум може примирити ці дві протилежні реалії? На перший, поверховий, погляд це неможливо. Насправді ж ці два якісно різних світи належать до однієї, Богом сотвореної планети, яку Він назвав Людиною. Саме це царське Боже творіння в Україні одночасно віддає своє життя і живе вічно, жахається руйнувань своєї оселі та під ворожими бомбардуваннями планує відбудову країни, усміхається крізь самотні сльози й відчуває себе в сімейному теплі та затишку, сидячи в сирому підвалі поряд із незнайомими ще вчора сусідами.

Вітчизняна війна в Україні, у своїй видимій і невидимій борні, – це наче напружено пульсуючий епіцентр української людськості, в якому синхронно продовжуються, досягаючи своєї кульмінації, два глибинних національних процеси. Перший – радикальне духовне очищення народу від облуди, безвідповідальності, свавілля, маловірства й егоїзму; другий – всмоктування у кров, плоть і душу нації конститутивних моральних цінностей, які, наче оздоровлені хромосоми, переводять українське ДНК на той рівень цілісності та єдиносущності, який вимріяли батьки нації від княжих часів до тепер. Ці два процеси, які випливають із глибин віри, молитви й жертовності наших предків, все бурхливіше розгортаються в народній свідомості. Щодня, щогодини і щохвилини українські серця, уми та руки кожного все більше наповнюються Божою силою, яка допомагає здобувати і Царство Боже (пор. Мт. 11, 11–15), і земну Україну, де гідність особи, солідарність, братерство і готовність до самовіддачі – головні спільні риси нашого подвійного громадянства.

Віктор Жуковський

З ХРИСТОМ МИ НІКОЛИ НЕ ПРОГРАЄМО!

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_ivan_komar.jpgІван Комар, студент філософсько-богословського факультету УКУ

Любов не сумує, приймаючи найжорстокішу смерть за тих, кого вона любить

Ісаак Сирійський


Війна … страждання українського народу … смерті дітей. Людство знову відчуло холодне віяння насильницької смерті, розрухи і відчаю. Через відсутність елементарного відчуття цінності, гідності та любові до людини ворог безжально й бездумно знищує мирне населення. Ворог, наче поранений звір, не зважає ні на що, навколо себе він бачить тільки власне відображення – пусте, позбавлене будь-якого сенсу, моторошне буття. Не маючи Богом даної людяності та гідності, загарбник хоче позбавити цього Господнього дару й інших, лишаючи по собі власну потворність і страх.

Як по-християнськи пояснити цей хаос війни та як розпізнати присутність Бога посеред тотальної реальності зла? Син Божий, Новий Адам, щоб зібрати воєдино Своє розпорошене та розділене гріхом творіння, воплочується. Він перебирає на Себе місію Старого Адама і через смерть та воскресіння відновлює втрачену гармонію і красу первозданного світу, лікує його від рани, яку завдав йому Адам своїм переступом.

Бог шанує та не порушує свободи людини, і цим грандіозним та водночас зобов’язувальним даром людство навчилося спекулювати та використовувати його на службі зла. Розруха і несправедливість, сили зла і неправди, які намагаються наповнити наше життя, – це наслідок неадекватного використання свободи – дару, який через зловживання став свавіллям. Не потрібно впадати у відчай та піддаватися страху. Сам Господь закликає нас бути мужніми, бо Він переміг. «У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!» (Йо. 16, 33). Головний Полководець християн готує своїх воїнів до страждань і дає надію. Зло, яке нібито домінує у світі, сіючи хаос та смерть, – це не остаточна реальність, а певне викривлення досконалості через людське свавілля. Оманлива реальність та тотальність зла тимчасова й хитка, на відміну від справжньої і люблячої присутності Бога та Його Царства. Саме це кінцева реальність, повнота всеєдності у любові з Любов’ю. Кожна людина покликана явити Царство Боже вже тепер, у цьому світі.

Любов, підтримка, солідарність, дієвість, мужність і ще багато інших чеснот та позитивної і жертовної діяльності уприсутнюють волю Божу. Що більше виявлятимемо добра, любові, віри, молитви, тобто являти Христа, то менше буде місця для свавілля зла й ненависті. Кожен із нас може стати воїном, почувши заклик апостола Павла: «Зодягніться у всю Божу зброю, щоб ви могли протистати підступності диявола» (Еф. 6, 11). Гуртуймося та єднаймося у видимій і невидимій боротьбі, бо ми маємо Христа, Воєначальника, котрий Любов’ю переміг усе! І з Ним ми ніколи не програємо!


ПОКІНЧИТИ З «ЄГИПЕТСЬКОЮ НЕВОЛЕЮ»

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_yarema_semaniv.jpgЯрема Семанів, студент філософсько-богословського факультету УКУ

Прочитавши ранкові новини в четвер, 24 лютого, мабуть, однією з перших моїх емоцій був великий жаль про те, що нашій красивій Україні так цинічно захотіли обламати крила. Якби там не було, але наша Батьківщина помітно розвинулася, починаючи від революції Гідності. У моїй голові виринали сучасні аеропорти, відремонтовані європейські дороги, красиві будівлі й міста ставали все більш подібними на європейських побратимів... А основне наше велике прагнення – стати сучасною розвиненою європейською державою, де панує верховенство права, солідарність, повага до людської гідності та високі моральні цінності.

Зранку 24 лютого здавалося, що все це перекреслено... Ворог нищить нашу інфраструктуру, а нас самих хоче повернути в «рускій мір». Серце стискалося від жалю. Проте дуже швидко розчарування змінилося надією, глибоким відчуттям, що з цієї війни ми вийдемо набагато кращими, ніж були дотепер.

Сьогоднішня ситуація мені дуже нагадує вихід ізраїльського народу з єгипетської неволі. 24 серпня 1991 року ми, українці, сміливо відгукнулися на Божий заклик вийти з-під радянського гніту, але це був тільки початок непростого шляху до правдивого вільного й гідного життя. Далі в нас були різні кроки: то вперед, то назад. Ми то робили революції, то знову поверталися до «єгипетського хліба та м’яса». Думаю, що головна проблема була не так в нашій владі, як у потребі зміни нас самих.

Весь цей час Господь був із нами. Він ніколи не погоджувався на щось мізерне, але завжди спонукав нас до більшого, до великого. Бог давав нам все нові й нові виклики, щоб перемінити наші серця. Теперішня війна стала немов кульмінацією тієї внутрішньої боротьби нашої нації проти «руского міра», яку ми найперше вели в наших серцях. Це немов фінал битви, яка починається у нашому розумі та серці, а завершиться перемогою над «рускім міром», щоб назавжди покінчити з «єгипетською неволею». Боротьба за справжню свободу дорого коштує, але вона того варта.


СИЛА ДУХУ СИЛЬНІША ЗА ФІЗИЧНУ

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_uliana_kunkevych.jpgУляна Кункевич, студентка філософсько-богословського факультету УКУ

У цей складний час для нашого багатостраждального народу, мабуть, кожен замислювався, скільки ще викликів, жертв і болю має перенести український люд, щоби врешті здобути свободу та жити в мирі. Кажуть, хочеш миру – готуйся до війни. Очевидно, російсько-українська війна, яку зараз переживаємо, була неминучою. Ворог-сусід роками намагався зруйнувати нашу державність зсередини, а коли цього виявилося замало, вдався до найгіршого злочину проти людяності. Ворог руйнує нашу інфраструктуру, губить невинні життя, стирає з лиця землі наші реліквії, та йому ніколи не вдасться зламати наш дух, стерти історію, відібрати бажання відчувати дух свободи, бо ми нащадки вільних людей, а не рабів.

Попри всю біль і сльози, які щодня бачимо й відчуваємо, у нас все ж є промінь надії на те, що перемога близько. Наша армія, мов 300 спартанців, затуляють своїми грудьми нас і наш золотоверхий Київ, аби загарбницький чобіт орди не смів ступити на нашу святу землю. Я спостерігаю із захопленням за нашими Збройними силами, що борються не лише за свій народ, а й за весь вільний світ. За той світ, що кричав про «найбільшу армію світу», яка за 48 або 72 години мала захопити столицю. Але ми побачили Давида як прообраз української армії, який поборов у рази сильнішого Голіафа! Хіба не життя перемагає смерть, а світло – темряву? Попри невимовний біль матерів, дітей, чоловіків, братів, дочок, світ називає нас «незламними», захоплюється подвигом українських героїв й інколи їм важко збагнути, що сила духу сильніша за фізичну. Та ми добре розуміємо в що віримо і що точно переможемо, бо з за нами правда, а значить – і Бог. А якщо з нами Бог, хто тоді проти нас?

Сьогодні нам, як християнам, потрібно приймати будь-які виклики. Це не означає, що Господь від нас відмовився чи покарав. Він робить усе для того, щоб ми стали духовно й тілесно сильнішими. Якщо Бог посилає людині випробування, значить вона має гідно та покірно прийняти їх, адже Господь не дає таких, яких неможливо витримати. Яскравий приклад – життя Ісуса Христа. Воно було складним і тернистим. Проте Він зміг усе пережити: голод і спрагу, сором та переслідування, знущання і смерть. Життя Ісуса Христа вчить нас, що пройшовши крізь вогонь і воду, бурю та дощі, можна врешті побачити сонце. Христос воскрес із мертвих і тим самим показав нам, якою має бути реакція на виклики та страждання. Будь-яке страждання є співстражданням із Христом, який приніс Себе Самого за відкуплення світу. І тільки глибока віра може здолати розпач та тривогу на шляху прийняття життєвих викликів. Що не під силу людині, те під силу Богові. Христос промовляє до кожного, кому важко: «Прийдіть до Мене, всі стомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть моє ярмо на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, і найдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе і тягар мій легкий» (Мт. 11, 28–30). Як тягар може бути легким? Христос вважає інакше. Головне – навчитись приймати те, що дано з небес, і рухатись крізь терни до зірок!


МИР ЗДОБУВАЄТЬСЯ СИЛОЮ! БОЖОЮ СИЛОЮ!

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_nazar_klyus.jpgНазар Клюс, студент філософсько-богословського факультету УКУ

«Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його…» (Йо. 14, 27) – досить контраверсійні слова Христа, не думаєте? Що Христос мав на увазі, коли казав про Свій мир? Як це пов’язано з подіями сьогодні? Сучасний світ пропонує визначення миру – це стан спокою і гармонії, період між війнами. Чи можемо ми такий «мир» назвати Христовим? Украй сумнівно. Цього замало. Це лише зовнішня оболонка. Світ потроху усвідомлює, що це не повне визначення. Найяскравішим знаком часу стала Революції Гідності, яка триває досі. Майдан тепер у кожного в серці. Людина запалала спраглістю Бога, істинного миру, дала опір несправедливості й досягла успіху. Саме тому ми вшановуємо Небесну Сотню, хоча сьогодні рахуємо вже не сотнями.

На противагу миру російсько-українська війна тягнеться з 2014 по сьогодні. Чомусь до подій 24 лютого світ не визнавав фактичного нападу східного сусіда. Попри військові дії, притримувалися думки досягнення «відносного миру», і то в контексті внутрішніх справ України. Намагалися врегулювати ситуацію, але цього було мало. Як наслідок, Росія спланувала напад на Україну, підготувала війська, запаслася ракетами, зайнялася пропагандою. Такий потенційний мир був лише зовнішньою оболонкою, ілюзією. Нам треба шукати Божого миру, який більший за це. Треба не тільки враховувати матеріальні чинники, а й духовні. Необхідно шукати дарований Богом мир у людині, а не в ситуації.

Слово «мир» у біблійному контексті дуже особливе. Воно значно глибше, ніж здається на перший погляд. У старозавітному і новозавітному значенні, мир – це єдність із Богом, що охоплює всі сфери людського життя: фізичного, духовного і суспільного. Приклад – блаженне життя Адама та Єви в Раю. Вони були безтурботними, буквально, не знали нічого, крім миру, бо споглядали Бога безпосередньо. Пише Ісая: «На всій моїй святій горі зла не чинитимуть, ні шкоди, бо земля так буде повна знання Господа, як води покривають море» (11, 9). Сама наша природа прагне цього миру, єдності з Богом, єдності з Творцем.

Чи можна назвати миром те, що ми переживаємо зараз? Так. До тих пір, доки «з нами Бог!» (Іс 8, 10), ми перебуватимемо в мирі. Але цей мир особливий, його утримання, як і здобуття Царства Божого, досягається силою (пор. Йо. 11, 12), не насиллям, а силою Божою.


Підготував Віктор Жуковський


Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     дискусія      проблема      роздуми
( 478 переглядів )