Человеку свойственно спрашивать, поскольку познание есть катализатором развития. Конечно же, можно обходиться без вопросов и все равно развиваться интеллектуально. И конечно же, лучше отсутствие вопросов, чем их неосмысленное и бестактное множество. Но все же, мне кажется, что лучше один раз спросить у человека знающего, пусть и стыдясь своего детского вопроса, чем жить в заблуждениях и мнимых ответах.

Существуют такие вопросы, ответы на которые ты либо ищешь, либо сразу же получаешь, либо чувствуешь ответ всем нутром, но не способен выдать его «на-гора». Именно ответы последнего характера вертелись в сознании, когда я искала пути действия Евангелия в сферах, где напрямую, то есть в проповедническом тоне, о нем могут не говорить. Такими «сферами свидетельства» для меня остаются литература, искусство и музыка. Думаю, многие из читателей знают случаи, когда человек начинал осознанно верить в Бога потому, что к нему по-особенному прозвучало какое-то музыкальное произведение, или сердце тронули слова литературного героя. А может душа этого человека почувствовала присутствие Духа в движении, слиянии красок на холсте?

Механизмы действия Божьих энергий через культурные произведения для меня до сих пор неизвестны (и вряд ли будут), но они точно есть! Еще раз убедиться в этом мне помог разговор с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов. Ее ответы стали живым и звонким продолжением тех вопросов, которые для многих остаются немыми.

Попередню статтю «Культурний агнозис як виклик для європейського християнства» [2] в межах рубрики «Двері, котрі насправді є», я закінчив тезою голландського богослова Хаутепена про те, що у випадку «культурного агнозису» маємо справу із глибинним процесом на рівні свідомості людини, який формує «інше мислення, почуття й поведінку», проникаючи у всі царини життя пересічного європейця. У підсумку цей процес трансформує ставлення людини до головних екзистенційних проблем, передовсім трактування життя і смерті [6, 17]. Правильно визначивши проблему, Хаутепен, однак, не розвиває її далі, а зосереджується на інших питаннях.

Проблема зміни мислення, чуття й поведінки людини належить до сфери антропології й психології. Беручи до уваги неймовірний вплив технологій на життя людини, що в окремих випадках набув загрозливого виміру, в контексті продовження тези, яку висунув Хаутепен, найбільш помічними будуть автори, які працювали на межі культури, філософії, богослов’я й світу технологій. А це передовсім відомий канадський філософ, культуролог й теоретик медіа Маршалл Маклюен. Він менш відомий як богослов, адже жодна з його книг не має виразно богословського спрямування, що, зрештою, суперечило б обраному міждисциплінарному підходу та нелінеарній мозаїчній структурі його книг. З другого боку, цитування відомих у той час богословів і біблійні паралелі дали привід критиками й дослідникам не без почуття іронії назвати його «святим Маршаллом».