У деяких підручниках радянських часів (можливо, і до сьогодні такі існують) можна знайти твердження про те, що людський ембріон має зябра, хвостик і т. д., тобто мало чим відрізняється від ембріонів тварин, якщо й взагалі сутнісно відрізняється. В усному мовленні можна почути, що ембріон людини – це «згусток клітин», частина тіла матері, зайвий відросток на подобу апендиксу або навіть паразит у тілі жінки. Насправді кожній критично мислячій сучасній людині не важко зрозуміти, що мова тут не про науку, тобто не про біологічні факти, а про пристосування науки до наперед визначених висновків. Висновок такий: ембріон людини не треба вважати людиною, бо, як наслідок, потрібно відмовитися від абортів різних видів, експериментів на людських ембріонах, їхнього заморожування, використовування в лікувальних цілях і косметичній індустрії та від усіх інших маніпуляцій.

Толерантность, секуляризация, десекуляризация – термины, которые у всех на слуху, но понимание и различие которых зачастую стереотипное и узкое. Например, что на самом деле предлагает толерантность – взаимотерпение или взаимопринятие? Возможен ли диалог между секулярными и десекулярными группами общества, и каким он должен быть во избежание острых конфликтов? Всегда ли секуляризация несет в себе агрессивный характер по отношению к Церкви? Если да, то должны ли десекуляризационные методы быть такими же агрессивными? Как в этом контексте можно рассматривать недавний Pride-парад в Киеве? Действительно ли есть еще чем гордиться в Украине в плане (не)традиционных ценностей?

Об этом мы говорили с американским социологом русского происхождения Вячеславом Карповым, профессором факультета социологии Западного Мичиганского университета (Western Michigan University), который также занимается исследованиями в области сравнительной социологии религии.