Христос і українська література |
![]() |
Хто така людина? Чому вона живе на світі? Цікаві питання, чи не так? А відповідь проста: із волі Бога. Бог створив людину із великої любові. Цієї любові у Бога було настільки багато, що він вирішив поділитись із людиною. Первісно, людина була немов немовля: чиста, щира і світла, до того ж людині навіть передбачалась певна роль: осягнути Бога, бути рівноправним учасником танцю Пресвятої Трійці. Бог наділив людину свобідною волею і він поважає цю свободу, тому через вибір гріха людина сама ж відкинула цю можливість і опинилась заручником смерті. Однак, самостійно вона із тієї пастки вибратись не в силі. Через категоричну відмову слухати Бога. Він змушений був уменшитись і пройти шлях від Себе до людини. Шляхом Воплочення і через Хресну смерть Бог знову відкриває двері спасіння для людини. Яскравим променем для спасіння людини виступає Ісус Христос, який через воплочення стає простою людиною: «Він став Сином Людським, щоб людина стала Сином Божим» (Іриней Ліонський) і подає свою руку кожному. Ісус Христос - знакова і ключова постать у житті кожної людини, яка шукає дорогу до Бога. Мені, як філологу, цікаво проаналізувати, яким чином у творах української літератури інтерпретується образ Ісуса Христа і спасіння. Чи доречний Христос в українській літературі? Чи може наша віра зростати й ставати міцнішою саме через читання не Святого Письма, а просто через читання художнього слова? Чи можуть письменники правильно потрактувати і донести спасенну місію Христа? Кажуть, що література має здатність виховувати, правда не масово, а інтимно-персонально. Чи своїми гучними і недостовірними твердженнями література не може ввести людину в оману? Образ Ісуса Христа впродовж всієї історії української літератури варіював. У період до появи нової української літератури релігійна тематика була вкрай важливою і провідною темою. Образ Ісуса Христа, важливість його приходу для спасіння світу було ключовим сюжетом. Так, у період бароко, ця тема є наскрізною. Іван Вишенський, Паісій Величковський, Мелетій Смотрицький, Дмитро Туптало та ін. відкривали для людини всю повноту Божої любові. Як ми знаємо, Біблія ще не була перекладена для простої людини, а тому Боже слово було герменевтично запакованим, тому їх твори були провідними у релігійному вихованні пересічною-чоловіка. Наприклад, Ісус Христос має в давній літературі епітет «Сонце». Кирило Турівський у «Проповіді на Томину неділю» писав: «Нині сонце красується, сходить на висоти і радісно землю зігріває. Бо зійшло із гробу праведне Сонце Христос». Як понесе з України Але ці рядки не свідчать про атеїзм Тараса Шевченка, а насправді висміюють тих людей, які захотіли стати Богом без Бога. Поет поміж рядками каже, що таке святотацтво насправді є поверненням до язичництва і ідолопоклонства. Шевченко не бажає штучного БОГЕ церковників і «годованих ченців», які перетворили його на ідола і пристосували до своїх потреб. Душа Т. Шевченка, як і всякої геніальної людини, людини вільно мислячої, не може прийняти фарисейства, культивованого офіційною релігією. Цей мотив присутній і в "У катакомбах" чи "Одержимій" Лесі Українки, з яких ключовим є: неприйняття рабської покори, пригніченості духу. Адже людський дух — гордий за природою своєю, він частиною Божого духа, і це — не гординя, а палахкотіння Божественного вогню в людині що рветься полум'ям вгору, до неба. А Тарас Шевченко всіма способами тягнеться до Бога недаремно ж Ісус сказав, що той, хто зречеться себе і візьме свій хрест та й за мною йде. Це робить Шевченко. Однак, він не просто йде за Христом. а намагається поділитись цим своїм станом. Адже, щасливою є та людина, яка знайшла Бога. Шевченко закликає: Моліться Богові одному, ("Неофіти") Але кожен поет по-своєму трактував спасительну роль Ісуса Христа. Багатьом письменників зачіпали різні теми: хтось акцентував на приході Христа і звільненні цим всі людей від рук смерті, а хтось акцентував і на окремих моментах життя Ісуса. Мирослава Котик студентка магістерської програми екуменічних наук ( 7 голосів )( 8803 переглядів ) |