Із янголом на плечі |
Моя мандрівка з Ісусом розпочалась багато років назад, проте лише зовсім недавно я почала це усвідомлювати. У дитинстві моє уявлення про Господа було дуже схематичним – батьки і вчителі розповідали переважно про справедливого, але сердитого і караючого за непослух Бога. Тепер бачу певну аналогію із образом Божим у Старому Завіті, в якому Ізраїльський народ отримує Закон Мойсея і багато страждає в дорозі до сповнення обіцянок. Зараз, умовно кажучи, я вже готова дізнатись про новозавітну Божу любов і прийняти її у своє серце, адже раніше я про неї і не знала, і не потребувала. Христос – це точка злиття Старого Завіту і неясних прагнень цілого стривоженого людства. Як виявляється, із Ним можна мати особисті взаємини, і ця новина мене мало не приголомшує, адже Ісусова Благовість у найвищій мірі здійснює дар спілкування Отця з людьми. Образ Бога – Всесильного, Всюдисущого – видавався завжди таким далеким, інколи навіть присутнім лише у храмі Божому… а тут виявляється, що з Ним можна спілкуватись за посередництва Сина – це направду чудова новина, яка перехоплює дух і надає життю нового величного змісту. Разом з усвідомленням такої чудової звістки закрадаються певні людські сумніви і побоювання: якщо покликання каже, що час вмерти для світу і мешкати з Христом, то що ж далі?.. чи не стане ця повнота любові і блаженство в Бозі монотонними сірими буднями?.. Природно, що людина хоче динамічного життя, ставити цілі і прямувати до заповітної мети, а що ж робити, коли те найвище й найпрекрасніше вже досягнуто?.. який тоді сенс існування?.. Такі підсвідомі думки часто зупиняють мене, мовляв, завжди встигнеш прийняти Ісуса у своє серце і через це виходить ніби з Господом мандрую за руку, так і не наважуючись в повноті віддатись Його любові. І тут прокидається людський егоїзм: якщо повністю присвятити своє життя Ісусові, то як же Я? Усі мої приємні звички, бажання і відносини з рідними мають відійти на другий план чи взагалі зникнути? Св. Павло заспокоює своїм висновком, адже він дійшов до істинного сприйняття: «Для мене жити – це Христос», – і цим засвідчив особливе диво переміни людського болю в радість. Можливо, це питання часу, і такий поступовий процес пізнання Господа допоможе мені глибше пізнати взаємини Святої Трійці. Також мене турбує те, що найчастіше думаю і звертаюсь до Господа в часі якоїсь потреби чи скрути, бачачи в Ньому своєрідну панацею, адже Він – Всесильний Бог. І лише інколи дякую Йому за радість у житті, джерелом якої є саме Він. Як би там не було, Ісус полегшує внутрішні тягарі в моїй індивідуальній та суспільній свідомості, які є також тягарем невизначеного болю, що проникає в моє життя. Найчастіше психологічні тягарі виникають від тяжіння духа до безконечного, що вироджується в неясній свідомості гріха, неминучої спадщини кожного вільного сотворіння. Коли мене мучить гаряча спрага Абсолютного, то завжди відчуваю схвильоване очікування Месії-визволителя, який обов’язково полегшить не лише мій духовний тягар, а й всього людства у прагненні до звільнення. Саме зараз, напередодні свят, образ Різдва Христового відображає самотність і присутність у людській спільноті, що розвиває думку: ніщо людське не чуже Ісусові Христові. Через своє народження він вже зумів сягнути глибини людської самотності, відкинення, а відтак розуміння і прийняття цього стану, щоб перетворити його у присутність як співучасть у житті інших людей у формі сопричастя. І завжди, коли почуваюсь самотньо, намагаюсь втішати себе думкою про Господа, який в мені, а я в Ньому, як риба у воді і де вже немає місця самотності. Не можу уявити своє життя без Ісуса – Він є моїм компасом, утішителем, Пастирем та ідеалом. Маючи такий чудовий взірець для наслідування, жити дуже просто: Його праведна любов робить мене вільною. Бачачи в Господі ідеал, можу не переживати, що колись у Ньому розчаруюсь чи Він не виправдає моїх сподівань. Досконалість Христова не передбачає змін – будь-яка переміна в Ньому буде на гірше. Зовсім навпаки: в людському світі ми перебуваємо в постійному русі – в духовній еволюції до свого ідеалу. І я почуваюсь направду щасливою, маючи за ідеал Ісуса, адже Він, воплотившись, дав прекрасний зразок поведінки і життєвих принципів. «Я – дорога, правда і життя!», – каже Ісус – повноцінне життя як синтез всіх людських і Божих цінностей. Він – наш Христос як відкуплення і спасіння через біль, довершення справедливості й любові. Це таїнство довершене Христом, і в ньому біль стає довершенням справедливості й любові та засобом спокутування і оновлення. Принцип любові Павла, який підносить жертву Христа зі сфери фізичного реалізму до моральної вартості, найкраще пояснює мені місію Сина Божого: «Христос полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2, 20). Його жертовність – це чудовий приклад служіння іншому, найголовніший урок всього Його життя: «Христос був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання» (Рим. 4, 25); «Син Чоловічий не прийшов для того, щоб Йому служили, але – послужити й дати життя своє за викуп багатьох» (Мк. 20, 28). Цей вислів – наче ключ до поняття відкуплення як звільнення від неволі гріха й сатани. Книги Нового Завіту – це досконало сотеріологічне атмосфера, просякнута ідеєю відкуплення, тому дуже приємна до прочитання. Головна особа – Христос, Богочоловік, який у собі самому здійснює всі месіанські надії, зачинаючи Царство Боже на землі. Вже у своєму імені («Ісус» по-єврейськи – Бог, Спаситель) Він має місію: спасти людей від гріха й загибелі. Саме спасіння здійснюється передусім через прощенням гріхів, що Син Чоловічий має уділити. Однак повне спасіння людей пов’язане зі стражданням Ісуса аж до хресної смерті. Спасенна жертва Христа – це основне таїнство Царства Божого; це воля Отця, як Ісус стверджує, використовуючи прообраз чаші, поданої Йому Отцем. Ісус проголошує себе добрим Пастирем, який віддає своє життя за своїх овець, і це – післанництво, що Йому Отець призначив, який так дуже полюбив світ, що віддав свого Сина за наше спасіння. У Євангелії від Івана відкуплення, здійснене Волоченим Словом, – це ціле Його життя, яке показане наче переливання світла і надприродного життя вічного. Це життєве уділення здійснюється поступово, згідно з покликом і поштовхом Божим, на який запрошено кожного з нас, щоб ми відповіли повним приєднанням до Христа. Вірити у Христа означає відкрити себе для Нього, щоби прийняти Світло і Правду, які є введенням і попередженням до життя вічного. У св. Івана вся надприродна економія ласки, як освячення й спасіння, – це плід перетворюючої сили відкуплення, що нею діє Христос. Аналогічне й свідчення св. Петра, який перед Синедріоном і натовпом заявляє, що немає іншого імені, як Ісуса Христа, в якому треба всім одержати спасіння. У першому листі він пише: «І знайте, не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти» (1 Пт. 1, 18–19). Основна тема послань св. Павла – це Христос Відкупитель і Спаситель із роду Адама, через таїнство Христа. Це жива сотеріологія, не видумана, а така, що засвідчують слова і діла Христа, з коренем у Старому Завіті й живе від початку свідомості християнської спільноти. Через Христа ласка переможе гріх, відкриваючи царство справедливості на життя вічне. Це відкуплення у звільненні починається від воплочення, коли Син приймає тіло, подібне до нашого грішного неначе для того, щоб осудити гріх в його джерелі. Це функція Христа – Посередника між Богом і людьми, що її св. Павло називає «таїнством Божим», скритим від віків у безодні Божої Мудрості. Це, отже, той таїнственний Божий план: спасти світ через Христа і його хресну смерть, яка є правдивою й спокутувальною жертвою за грішне людство. Релігійні та філософські системи часто намагаються дати заспокійливе вирішення болючої проблеми нашого існування. Життя бентежне, і ми мусимо навчитися не лише виживати, а й своїм християнським прикладом свідчити Божу любов іншим, нести їм світло істини і невпинно зростати в Господній благодаті. Надія на спасіння повинна стати головним орієнтиром у нестримному потоці життєвих подій. Лише спільна віра усіх християн у змозі зробити нас духовно багатими і цим пришвидшити прихід нашого Спасителя, Ісуса Христа, у славі та величі як повноправного Царя і Пастиря всього людства. Надія СИБІРА Tеги:
( 4 голосів )( 7639 переглядів ) |