«Хочеш плекати мир – Оберігай створіння» Друк

Послання папи Венедикта XVI з нагоди Всесвітнього дня миру 1 січня 2010 року

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_1----pope_benedict_xvi.jpg ... Для 43-го Всесвітнього дня миру я вибрав девіз: Хочеш плекати мир – оберігай створіння. Вшанування створіння має дуже важливе значення тому, що «створіння – це початок та основа всіх Божих діл», і його захист сьогодні дуже важливий для мирного співжиття людства. Жорстокість людини щодо інших людей спричиняє численні небезпеки, які загрожують миру і автентичному цілісному розвитку людини, як наприклад: війни, міжнародні та регіональні конфлікти, терористичні акти та порушення людських прав. Не менше занепокоєння від небезпек, які виникають як наслідок недбалого, а то й злочинного ставлення до Землі та скарбів природи, дарованих нам Богом. Тому людство мaє неодмінно «оновити і зміцнити союз між людиною та природою, який повинен бути відображенням творчої любові Бога, від якого ми походимо і до якого прямуємо».

2. В енцикліці «Любов у правді» я наголосив, що цілісний розвиток людини перебуває в тісному зв’язку з обов’язками, які випливають зі ставлення людини до довкілля та природи. Довкілля маємо трактувати як дар Божий для всіх і його використання накладає відповідальність щодо цілого людства, а особливо – бідних і майбутніх поколінь. Я вказав також, що сумлінню людей загрожує зменшення усвідомлення відповідальності, якщо природу і, насамперед, саму людину трактуємо як результат випадку чи еволюційного детермінізму. Натомість, якщо ми вбачаємо у створінні дар Божий для людства, то це дозволяє нам зрозуміти покликання та цінність людини. Разом із псалмопівцем можемо справді вигукнути, переповнені подиву: «Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш?» (Пс. 8, 4–5). Споглядання краси створіння спонукає усвідомити любов Творця, ту любов, яка «урухомлює сонце та інші зорі».

3. Двадцять років тому папа Йоан Павло ІІ присвятив послання з нагоди Всесвітнього дня миру темі «Мир з Богом Творцем – мир зі всім створінням» і цим звернув увагу на зв’язок, який ми, як створіння Божі, маємо зі всім, що довкола нас. «Сьогодні спостерігаємо, – писав він, – все зростаюче усвідомлення того, що мир у світі (...) є під загрозою внаслідок дефіциту належного пошанування природи». І він додав, що екологічна свідомість «не сміє послаблюватися, але навпаки має здобути сприяння, щоб розвиватись і ставати більш зрілою, і знайти належне застосування в конкретних програмах та ініціативах». Інші мої попередники теж вказували на зв’язки між людиною та довкіллям. Наприклад, у 1971 році папа Павло VI з нагоди 80-річчя енцикліки «Нові речі» папи Лева XIII відзначив, що люди «настільки необдумано виснажували природу, що існує небезпека її руйнації, і що згубні наслідки цього зловживання повертаються до неї самої». Згідно з його думкою, «не тільки довкілля людини стає до неї постійно ворожим, як наприклад через відходи і забруднення довкілля, нові захворювання, тотальне руйнівне насильство. Суспільство втрачає людяність і може створити для свого майбутнього цілком нестерпні умови життя. Йдеться про соціальне питання, яке має настільки далекосяжний вимір, що охоплює всю людську сім’ю».

4. Хоча Церква уникає висловлювань щодо специфічних професійних рішень, однак вона намагається, як «експерт із питань людськості», всіма силами звернути увагу на зв’язок між Творцем, людиною і створінням. Папа Йоан Павло ІІ говорив у 1990 році про «екологічну кризу», і з огляду на те, що вона є, передовсім, етична за своєю природою,  він наголошував на «терміновій моральній необхідності нової солідарності». Цей заклик сьогодні, зважаючи на зростання ознак кризи, ще  терміновіший і було би безвідповідально залишити цю кризу без серйозної уваги. Як можна залишитися байдужим з огляду на такі явища, як глобальна зміна клімату, поширення пустель, що прогресує, зменшення та втрата продуктивності велетенських сільськогосподарських регіонів, забруднення рік і ґрунтових вод, втрата біологічного різноманіття, збільшення частоти та руйнівної сили природних катаклізмів і вирубка лісів у тропічних регіонах. Як можна обійти увагою явище «кліматичних біженців», що набирає сили – людей, які, внаслідок завданої довкіллю шкоди, були змушені залишити місця проживання (часто разом зі всім майном), йдучи назустріч небезпекам вимушеного переселення? Як можна залишитись бездіяльним перед лицем тих, які вже існують та потенційних конфліктів, пов’язаних з доступом до природних ресурсів? Всі ці питання мають далекосяжний вплив на реалізацію людських прав, як наприклад, права на життя, харчування, здоров’я і розвиток.

5. Однак не потрібно забувати, що екологічна криза не може бути оцінена незалежно від інших питань, пов’язаних з нею, оскільки вона тісно переплетена з розумінням розвитку і з поглядом людини, її відношенням до ближнього та ставленням до створіння. Тому виправдано зробити ґрунтовну і далекоглядну перевірку наявної моделі розвитку та замислитись про сенс економіки і її цілі, щоб виправити недоліки та викривлення. Цього вимагає екологічний стан планети, а насамперед – культурна та моральна криза людини, симптоми якої вже тривалий час очевидні у всіх частинах світу. Людство потребує глибокого культурного оновлення, воно зобов’язане наново віднайти цінності – міцний  фундамент, на якому можемо побудувати краще майбутнє. Кризові ситуації, яких воно сьогодні зазнає – чи то в галузі економіки, забезпечення продуктами харчування, довкілля, чи суспільства – це, по суті, також моральні кризи, які між собою пов’язані. Вони зобов’язують до нового планування спільного шляху людей. Вони вимагають, зокрема, стилю життя, що визначається поміркованістю та солідарністю, а також новими правилами та формами участі, які впевнено та мужньо переймають позитивний досвід і рішуче відкидають негативні аспекти. Лиш так сучасна криза може стати нагодою для навернення і відновлення планети.

6. Хіба не відповідає дійсності, що на початку того, що ми в космічному сенсі називаємо «природою», стоїть «план любові та істини»? Світ «не є результатом якоїсь необхідності, сліпої долі чи випадку. ... Він походить від свобідної волі Бога, який дозволив створінням брати участь у своєму бутті, у своїй мудрості та доброті». Книга Буття з перших сторінок представляє мудрий проект космосу, як плід задуму Бога, на вершині якого стоять чоловік та жінка, створені на образ та подобу Бога, щоб «населяти землю» і «панувати» над нею в ролі особисто Богом покликаного «завідувача» (пор. Бут. 1, 28). Описана Святим Письмом гармонія між Богом, людством та створінням була зруйнована гріхом Адама та Єви, які хотіли зайняти місце Бога і відмовились трактувати себе його створіннями. Внаслідок цього, також благословення «панувати» над землею, її «обробляти» і «доглядати» було знехтуване і виник конфлікт між прародичами та іншим створінням (пор. Бут. 3, 17–19). Людина дала опанувати себе егоїзму, втратила з поля зору правдиве значення Божої заповіді, і почала ставитись до створіння як експлуататор, який бажає абсолютного домінування. Правдиве значення початкової заповіді Божої полягало, як це чітко вказує книга Буття, не просто у переданні авторитету, але набагато більше – у покликанні до відповідальності. Втім, вже антична мудрість констатувала, що природа не дана нам як «сукупність випадково розкиданих матеріалів», а біблійне Одкровення повідомляє, що природа – дар Творця, який заклав у неї внутрішній порядок, щоб людина могла знайти необхідні орієнтири, щоб її «порати та доглядати» (пор. Бут. 2, 15). Все, що існує, належить Богу, який довірив все людині, але не для свавільного володіння. Якщо людина не здійснює своє покликання Божого співпрацівника, але хоче стати на місце Бога, то так, в результаті провокує повстання природи, яка стала «більше об’єктом людської тиранії, ніж управління». Через те людина має обов’язок панувати над природою у відповідальний спосіб, її доглядати та обробляти.

7. На жаль, необхідно констатувати, що велика кількість людей у різних країнах та регіонах Землі зазнають все більших проблем через недбалість та відмову  інших відповідально ставитись до природи. Другий ватиканський собор пригадав, що «Бог призначив землю і все, що на ній, для вжитку всіх людей і народів». Тому спадщина створіння належить всьому людству. Натомість, сучасний темп використання природних ресурсів ставить під загрозу їх достатність вже для сучасних, а особливо, для майбутніх поколінь. Не важко встановити, що пошкодження довкілля часто наслідок відсутності далекоглядних політичних програм чи переслідування короткозорих економічних інтересів, які, на жаль, стають великою загрозою для створіння. Розглядаючи це явище на основі чинника, що «кожне економічне рішення має свій моральний вимір», необхідно також в межах господарської діяльності якнайбільше зважати на довкілля. Якщо ми користаємо з природних ресурсів, то необхідно піклуватись про їх збереження і, відповідно, при підрахунку загальних затрат враховувати екологічний фактор та соціальну сферу, а також трактувати їх вагомим чинником видатків господарської діяльності. Міжнародна спільнота й уряди окремих країн мають подати чіткі сигнали і дієво протидіяти тим методам використання довкілля, які екологічно шкідливі. Щоб захистити довкілля та ресурси і зберегти клімат, необхідно, з одного боку, діяти згідно з чітко визначеними правовими та економічними нормами, а з іншого – бути натхненним солідарністю до людей, які живуть у найбідніших регіонах Землі, а також до майбутніх поколінь.

Фото Петра Дідули
Фото Петра Дідули
8. Насправді, настає час для формування правдивої солідарності між поколіннями. Тягар витрат, які є наслідком використання загальних ресурсів довкілля, не має права бути перекладений на прийдешні покоління: «Ми отримали спадщину від минулих поколінь і користали з праці наших сучасників, тому ми відповідальні перед усіма і не можемо не піклуватися про тих, хто прийде після нас, щоб збільшити людський рід. Дійсність глобальної солідарності не тільки надає нам переваги, а й накладає обов’язки. Йдеться про відповідальність сучасних поколінь перед майбутніми, яку покладено як на окремі держави, так і на міжнародне співтовариство». Використання природних ресурсів має провадитись так, щоб здобуток безпосередньої вигоди не відбувався за рахунок негативних наслідків для сьогодення і майбутнього людей та всього живого; щоб захист права на приватну власність не вплинув негативно на спільне благо;  щоб через втручання людини не знищити родючість землі – сучасного та майбутнього блага людства. Поряд із великодушною солідарністю між поколіннями необхідно наголосити на терміновій моральній необхідності оновленої солідарності в межах одного покоління, особливо в стосунках між країнами, що розвиваються, та високо розвинутими промисловими державами: «Міжнародне співтовариство має невідкладне завдання – знайти інституційні шляхи, щоб зупинити експлуатацію невідновних ресурсів, залучивши до цього процесу країни, що розвиваються, щоб разом із ними планувати майбутнє». Екологічна криза вказує на  невідкладність солідарності, яка не визнає меж простору та часу. Направду, дуже важливо визнати історичну відповідальність індустріальних країн за спричинення екологічної кризи. Однак країни, що розвиваються, а особливо з перехідною економікою, не звільнені від власної відповідальності щодо створіння, оскільки зобов’язані крок за кроком приймати дієві заходи у галузі екологічної політики. Це можна було б легше здійснити, якщо б людство менше  вдавалося до егоїстичних розрахунків при наданні допомоги і передачі знань у сфері зелених технологій.

9. Без сумніву, один з основних пріоритетів міжнародного співтовариства – це віднайдення спільних прийнятних стратегій енергетичних ресурсів, щоби забезпечити потребу в енергії сучасне та майбутні покоління. Для досягнення цієї мети технологічно прогресивні суспільства зобов’язані бути готовими плекати спосіб поведінки, що визначається дотриманням правильної міри, завдяки чому знижується власна потреба енергії, покращуються умови її використання. Одночасно необхідно сприяти дослідженню і застосуванню енергій, які більше відповідають екологічним вимогам, а також «новий всесвітній розподіл енергетичних резервів, щоб до них могли також одержати доступ країни, що не мають власних джерел». Екологічна криза дає історичну нагоду виробити колективну відповідь, яка б мала за мету переорієнтацію моделі глобального розвитку в напрямку більшого пошанування створіння та цілісного розвитку людини, що ґрунтується на традиційних цінностях правдивої любові до ближнього. Тому я надіюся на прийняття моделі розвитку, яка ґрунтується на центральності людської особи, на плеканні спільного блага й участі в ньому, на відповідальності, на усвідомленні необхідності зміни стилю життя і на чесноті мудрості, яка вказує, які дії необхідно зробити сьогодні, з врахуванням того, що може статися завтра.

10. Щоб привести людство до сталого управління довкіллям і ресурсами Землі, кожен покликаний задіяти свій розум у сфері наукового дослідження і технології, а також необхідне впровадження відповідних відкриттів. «Нова солідарність», до якої закликав папа Йоан Павло ІІ у посланні з нагоди Всесвітнього дня миру 1990 р., і «глобальна солідарність», про яку я згадував у Посланні з нагоди Всесвітнього дня миру 2009 р., – базові позиції збереження створіння завдяки створенню дієвішої системи використання ресурсів Землі, яку координували б на міжнародному рівні. Це стосується насамперед сучасної ситуації, в якій все чіткіше простежуємо взаємний зв’язок між боротьбою з руйнуванням довкілля і цілісним розвитком людини. Мовлю про обов’язкову динаміку, оскільки «цілісний розвиток може відбутися тільки за солідарного розвитку людства». Завдяки багатьом науковим можливостям і потенційним інноваційним процесам, які сьогодні є, можна  прийняти належні рішення для формування гармонійного стосунку між людиною та довкіллям. Наприклад, необхідно сприяти дослідженням, що мають віднайти дієві механізми для використання великого потенціалу сонячної енергії. Також необхідно звернути увагу на, сьогодні вже всесвітню, проблему води і на глобальну гідрологічну систему, кругообіг якої має головне значення для життя на Землі, і стабільність якої під величезною загрозою через кліматичні зміни. Одночасно необхідно віднаходити стратегії сільського розвитку, в центрі яких стояли б селяни та їхні сім’ї. Також необхідно вживати належних заходів для управління лісним господарством та утилізації відходів і брати до уваги синергію між заходами проти зміни клімату і боротьби з бідністю. До того ж, необхідні рішучі заходи на національному рівні, які мають бути обов’язково доповнені міжнародною дієвою участю, що принесе вагомі здобутки в середньо- та довготерміновій перспективі. Назагал, необхідно відмовитись від логіки бездумного споживання, щоб сприяти сільськогосподарським і промисловим формам виробництва, які зважають на встановлений порядок створіння і враховують основні потреби всіх людей. Екологічне питання необхідно розглядати не тільки з огляду на жахливі перспективи, що появляються на горизонті внаслідок завданої довкіллю шкоди, але воно мусить бути поставлене, насамперед, в контексті пошуку правдивої солідарності у всесвітньому масштабі, яка натхненна цінностями любові, справедливості і спільного блага. Втім, я вже нагадував про те, що «техніка ніколи не є тільки технікою. Вона є виявом сутності людини та її прагнення до розвитку, вона – вираження величі людського духу при поступовому доланні матеріальних умовностей. Тому техніка інтегрується у завдання «порати та доглядати землю» (пор. Бут. 2, 15), яке Бог дає людині, і має бути направлена на те, щоб зміцнювати союз людини та довкілля, який має стати відображенням творчої любові Бога.

11.  Стає все очевиднішим, що тема забруднення довкілля закликає до відповідальності кожного з нас ... Сьогодні вже доконечна правдива переміна поглядів, яка б привела всіх до прийняття нових стилів життя, «в яких пошук за Правдивим, Гарним і Добрим і тісний зв’язок з іншими для спільного росту – ті елементи, які визначають рішення щодо споживання, заощадження та інвестицій». Необхідно все більше посилювати виховання, щоб плекати мир на основі далекоглядних візій на особовому, сімейному, суспільному та політичному рівнях. Ми всі відповідальні за захист і збереження створіння. Ця відповідальність не знає жодних обмежень. Згідно з принципом субсидіарності, важливо, щоб кожен у своїй площині намагався подолати надлишкову вагу приватних інтересів. Особливе завдання для усвідомлення і навчання мають різні установи громадянського суспільства і неурядові організації, які рішуче та великодушно ставлять себе на службу поширення екологічної відповідальності, яка має все більше ґрунтуватися на повазі «екології людини». Нагадаємо також про відповідальність ЗМІ, які можуть представити в цій сфері позитивні приклади, які б стимулювали. Старання про довкілля вимагає далекоглядного та глобального погляду на світ; спільного і відповідального зусилля, завдяки якому можна було б перейти від способу думання, що зосереджується на егоїстичних національних інтересах, до візії, яка постійно має на увазі потреби всіх народів. Ми не можемо залишатися байдужими до того, що відбувається довкола нас, оскільки негативні наслідки в результаті пошкодження будь-якої частини планети позначаться на всіх нас. Міжособові стосунки,  відносини між суспільними групами та державами, а також між людиною і довкіллям мають ґрунтуватися на повазі та «любові у правді». У цьому далекосяжному зв’язку бажано, щоб були зреалізовані зусилля міжнародного співтовариства держав, направлені на поступове роззброєння та світ без атомної зброї, яка самим своїм існуванням загрожує життю планети і процесу цілісного розвитку сучасного та майбутнього людства.

12. Церква відповідає за створіння і усвідомлює, що має здійснювати її також у політичній сфері, щоб зберегти для всіх дари Бога-Творця – землю, воду і повітря, а насамперед, захистити людину від небезпеки самознищення. Пошкодження природи тісно пов’язане з культурою, яка визначає співжиття людей, оскільки, «якщо в суспільстві поважають «екологію людини», то з цього користає також екологія довкілля». Не можна вимагати від молодих людей, щоб вони шанували довкілля, якщо не поможемо їм навчитися в сім’ї та суспільстві поваги до самих себе: книга природи єдина, як щодо довкілля, так і персональної, сімейної та суспільної етики. Обов’язки щодо довкілля випливають із обов’язків щодо особи і її зв’язків з іншими. Тому я радо заохочую до виховання екологічної свідомості, яка, як я писав в енцикліці «Любов у правді», включає автентичну «гуманну екологію» і відповідно посилює оновлене переконання як недоторканності людського життя, в будь-якій його стадії та за будь-яких обставин, так і гідності людини і обов’язкового завдання сім’ї, в якій виховують любов до ближнього та бережне ставлення до природи. Людська спадщина суспільства має бути збережена. Цей скарб цінностей починається з і має межі у природному моральному законі, в основі якого повага до людини і створіння.

13. На кінець не сміємо забути про важливий чинник, що багато людей віднаходять спокій та мир і відчувають відновлення сил тоді, коли торкаються краси і перебувають у тісній гармонії з природою, тобто існує певний вид взаємного обміну: якщо ми піклуємось про створіння, то здобуваємо досвід, що Бог піклується про нас через природу. З іншого боку – правильний погляд на зв’язок між людиною та довкіллям не веде до того, щоб абсолютизувати природу чи вважати її важливішою від людини. Вчительський уряд Церкви висловлює несприйняття еко- і біоцентричної концепції довкілля, оскільки такий погляд заперечує різницю в бутті та цінностях між людською особою та іншими живими істотами. Так, фактично заперечується вища ідентичність та роль людини і сприяється формуванню погляду щодо рівної гідності всіх живих істот. Це відкриває двері для нового пантеїзму з неопоганськими акцентами, що трактує благо людини виключно через призму натуралістично трактованої природи. Натомість Церква запрошує розглянути питання об’єктивно, зважаючи на «граматику», яку Творець вписав у свій твір, наділивши людину покликанням охоронця та відповідального управителя створіння. Без сумніву, людина не може зловживати цим покликанням,  ані своєвільно його трактувати, оскільки протилежна позиція, що полягає в абсолютизації техніки та людської влади, зрештою призведе не тільки до вагомих нападів на природу, але також і на гідність самої людини.

14. Хочеш плекати мир – оберігай створіння. Домагання миру з боку всіх людей доброї волі буде, без сумніву, полегшене тим, що вони спільно визнають нероздільний зв’язок між Богом, людьми та всім створінням. Керуючись Божим Одкровенням і відповідно до традиції Церкви християни роблять для цього свій внесок. Вони трактують космос у світлі справи створіння Отця і справи визволення Христа, який своєю смертю і своїм воскресінням примирив з Богом «все, що на небі і на землі» (Кол. 1, 20). Розп’ятий і воскреслий Христос подарував людству дар свого всеосвячуючого Духу, який провадить історію в очікуванні дня повернення Господа у славі, коли настануть «нове небо та нова земля» (2 Петр. 3, 13), в яких назавжди оселяться справедливість та мир. Тому обов’язок кожної людини – захищати природу та довкілля, щоб побудувати світ, в якому панує мир. Це терміновий виклик, до якого необхідно підійти зі спільними оновленими силами; це добра нагода, щоб надати прийдешнім поколінням перспективу кращого майбутнього. Нехай цього будуть свідомі відповідальні лідери націй і всі, кому небайдужа доля людства: збереження створіння і здійснення миру тісно пов’язані! Тому я запрошую всіх вірних до інтенсивної молитви Богу всемогутньому Творцю і милосердному Отцю, щоб у серці кожної людини знайшов відгук цей переконливий заклик: Хочеш плекати мир – оберігай створіння!


Венедикт XVI
Ватикан, 8 грудня 2009


Рейтинг статті

( 3 голосів )
Теги:     довкілля      документи      №3
( 7040 переглядів )