Я занімів, замовкнув понад міру,
і біль мій роз’ятрився
Пс 39:3

Проте у нас насправді, на відміну від попередників
є одна велика перевага – знеболюючі ліки.
Клайв Льюїс

Суспільний ятрогенез

В 1975 році в Парижі вийшла монографія «Némésis médicale: l’expropriation de la santé» (Медична Немезида: експропріація здоров’я) [4]. Перші кілька речень вступу передають зміст радикальної критики сучасної медицини, яку поставив собі за мету зробити автор дослідження: «Медична галузь загрожує здоров’ю. Медична колонізація щоденного життя відчужує способи лікування… Руйнівна суспільна і політична структура черпає оправдання з можливості винагороджувати свої жертви терапіями, які медичний істеблішмент їм нав’язав, зробивши їх бажаними. Споживач медичних послуг став немічним щодо здатності вилікувати самого себе і ближніх.  Праві й ліві партії конкурують між собою на предмет ревності в справі медикалізації життя, до них долучаються і різні визвольні рухи. Медична інвазія не знає меж» [5, 7]. Автором цього дослідження є австро-американський філософ і радикальний критик сучасної культури Іван Ілліч (1926-2002). Батько останнього був хорватом, а мати походила із сефардських євреїв. Не встигнувши народитись, як його батько взяв у першу мандрівку з Відня на хорватський острів Брач, де за давньою традицією він мав отримати благословення діда як старійшини роду. Пізніше, в 1982 р. в доповіді «Тиша як суспільне благо» на конференції в Токіо, присвяченій проблемам комп’ютеризації суспільства, Ілліч згадуватиме свою першу мандрівку на батьківщину: той самий пароплав, який його немовлям доправив на острів, привіз мешканцям Брача перший гучномовець – пристрій, що започаткував інвазію технологічних інновацій в 500-літньо незмінний уклад життя островитян Адріатичного моря. Склавши в 1942 році матуру у Флоренції, куди родина перебралася з початком ІІ Світової війни, продовжив вивчати в місцевому університеті кристалографію і гістологію, а відтак у Римі філософію і теологію в університеті «Ґреґоріана», захистивши в Зальцбурзі докторат з історіософії Арнольда Тойнбі. В 1950 Іван Ілліч стає римо-католицьким священиком і впродовж 5-ти років обслуговує римо-католицьку громаду в убогому пуерто-ріканському районі Нью-Йорка. Після цього його призначають проректором Католицького Університету в Пуерто-Ріко, а в 1961 році Іван Ілліч в місті Куернавака (Мексика) засновує центр міжкультурної комунікації для підготовки священиків-місіонерів. Саме там формуються основні радикальні концепти, що визначали зміст критики ключових інститутів індустріального суспільства в подальшій його творчості.

«Хваліте Господа з землі, кити і всі морські
безодні!.. Звір дикий і скот усілякий, гад і птах
крилатий» (Пс. 148, 7, 10)

Упродовж всієї історії людства тварини завжди були об’єктом особливої уваги. Їх участь у різних сферах життя людини обумовлювались не лише набором побутових потреб, але й приналежним культурі і часу загальноприйнятим типом взаємин з «братами меншими». Люди, рівно ж як і соціальні, правові та релігійні норми, виражали по відношенню до цих істот прояви одночасно як піклування, так і суперництва: корисні в праці та господарюванні, необхідні для харчування та виробництва одягу, для забезпечення емоційно-чуттєвих потреб людини, приносились в жертву та ставали об’єктами релігійного культу, незамінні в процесі клінічних досліджень та біомедичних втручань. Тварини завжди сприймались як етичні чи релігійні суб’єкти, однак суперництво зі сторони людини часто призводило до деспотизму по відношенню до них та трактування їх як нерозумних, суто інстинктивних істот, нездатних страждати, відчувати та насолоджуватись прекрасним.